При цьому згідно з принципом плановості та системності потрібно комплексно поєднувати всі ці задачі і намагатися підтримувати фінансову стійкість підприємства як в короткостроковому періоді за раху-нок збалансованого управління його грошовими потоками та підтрим-ки достатньої ліквідності його оборотних коштів, так і в довгостроко-вому періоді за рахунок формування ефективної політики фінансуван-ня господарської та інвестиційної діяльності і оптимізації структури капіталу.

Разом з тим, виходячи з принципу стратегічної орієнтованості, тактичні задачі підтримки фінансової стійкості підпри-ємства повинні вирішуватися з урахуванням стратегії його довгостро-кового розвитку, що передбачає упереджуюче управління грошовими потоками з метою забезпечення такої структури активів, яка б позитив-но впливала на його інвестиційний розвиток.

Крім того, за принципом варіативності необхідно прогнозувати різ-номанітні варіанти розміщення грошових коштів з метою пошуку таких альтернатив, які дозволяють оптимально поєднати задачі забезпечення фінансової стійкості з іншими задачами фінансового менеджменту.

З метою дотримання фінансової стійкості на підприємстві, забез-печення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил (принципів) фінансування, до яких належать:*

золоте правило фінансування;*

золоте правило балансу;*

правила ліквідності;*

правило вертикальної структури капіталу.

Перші три правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та активів підприємства, останнє стосується лише паси-ву балансу. Всі правила базуються на розрахунку ряду показни-ків, які характеризують співвідношення певних статей балансу.

Перевірка дотримання зазначених правил дозволяє дійти висновку про якість прийняття фінансових рішень мене-джментом підприємства.

Одним із способів перевірки рівня забезпечення фінансової стійкості є визначення відповідності окремих позицій балансу вимогам золотого правила фінансування. Зміст його полягає в необхідності узгодження строків, на які мобілізуються фінансові ресурси, зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінан-сові інвестиції. Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості (кон-груентності, паралельності) строків. За цим правилом фінансо-вий капітал повинен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства.

Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність, тобто фінансову стійкість. При йо-го використанні виникає проблема зіставлення окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та дже-рел фінансування), оскільки з балансового звіту безпосередньо не видно, які саме активи профінансовано за рахунок тих чи інших пасивів. Саме тому управління процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії плануван-ня потреби в ресурсах та джерел її покриття.

При використанні золотого правила фінансування слід керу-ватися двома умовами, які виражають його зміст Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К.: КНЕУ, 2003. – с.492.:

; (1.4)

На практиці досить часто керуються помилковим, на нашу думку, принципом «загального покриття», згідно з яким усі акти-ви повинні фінансуватися за рахунок усіх пасивів. Наслідком цього є порушення золотого правила фінансування. Щодо доці-льності дотримання вимог можна висунути ряд критичних за-уважень. Так, при дотриманні даного правила фінансова стійкість за-безпечується, якщо:

1) інвестований капітал своєчасно (в передбачені строки) ви-вільняється в результаті господарської діяльності;

2) існує можливість субституції або пролонгації строків пове-рнення капіталу;

3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за ра-хунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

Таким чином, на думку багатьох фінансистів, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіта-лу при настанні строків погашення попередньої заборгованості. Якщо ж можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучаються капітал та інвестиції Haerle D. Finanzierungsregeln und Liquiditдtsbeurteilung: Finanzierongshandbuch / Von H. Janberg, 2. Aufl. — Wiesbaden, 1970. — S. 94.

. Але зазначеною аргументацією не враховується, що можливості субституції чи пролонгації значною мірою залежать від кредитоспроможності підприємства, одним з важливих критеріїв якої є рівень фінансової стійкості. Тобто можливість пролонгації і фінансова стійкість є взаємопов’язані.

Інше слабке місце правила пов'язане з тим, що висновки про ліквідність підприємства будуються на горизонтальному аналізі статей балансу. Однак позиції балансу не дають повного уявлен-ня про строки і величину всіх вхідних і вихідних грошових пото-ків, зокрема стосовно податкових платежів, виплати зарплати, мобілізації прихованих резервів тощо. Отже, дотримання чи не-дотримання вимог зазначеного правила не завжди означатиме платоспроможність підприємства чи її відсутність у конкретний період, а отже і не дає змогу визначити адекватно фінансову стійкість. Разом з тим у довгостроковому періоді чітко виражена невідповідність умовам правила свідчитиме про потенційну нестійкість фінансового стану підприємства.

Золоте правило балансу можна розглядати як більш конкрети-зовану форму принципу конгруентності строків. З метою досяг-нення паралельності строків мобілізації і використання фінансо-вих ресурсів воно вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього при управлінні фінансовою стійкістю рекомендується керуватися такими двома умовами:

а) потребу в капіталі для фінансування необоротних активів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгострокових позичок:

(1.5)

б) довгострокові капіталовкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для довгострокових обо-ротних