впровадженим
підприємствам, окремим винахідникам;*
створює інноваційні фонди, що користуються податковими і
мит-ними пільгами:*
створює мережу технополісів і технопарків (див. гл. 2.);*
забезпечує правову охорону інтелектуальної власності;*
забезпечує конкуренцію в науковій і науково-технічній
діяльності;*
сприяє розвитку міжнародного наукового співробітництва.
Державна інноваційна політика може бути централізованою, де-централізованою і змішаною.
При централізованій політиці держава звертається до твердих ди-рективних заходів для організації робіт (Японія, Франція, Нідерланди).
Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, при якому ведуча роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам гос-подарської діяльності, а державі надасться роль із забезпечення не-обхідних умов їхньої діяльності (США, Великобританія).
Змішаної політики дотримуються країни зі значною вагою держав-ного сектора економіки (Швеція), при якому застосовується централі-зована політика, а стосовно приватного сектора — децентралізована.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕТИ ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ.
2.1. ПРИНЦИПИ ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ.
Актуальність інноваційного проекту — це відповідність його задачам науково-інноваційного і соціально-економічного розвитку країни, регіону, що хазяює суб'єкта. Задачі визначаються виходячи з установлених суб'єктом керування (державного, регіонального рівнів) чи суб'єктом науково-інноваційних,, що хазяює, економічних, соціальних і екологічних пріоритетів з урахуванням пріоритетів індустріально розвитих країн. Пріоритети можуть відбивати загальносвітові тенденції розвитку, необхідність рішення проблем забезпечення технологічної й екологічної безпеки держави, економічного росту, підвищення якості життя людей. Вони встановлюються на основі стратегії (концепції, доктрини) науково-інноваційного розвитку країни, регіону, що хазяює суб'єкта. Найбільш загальні її напрямки:
установлення пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки;
забезпечення переваги в технологічному розвитку, створення
нововведень на нових принципах переробки ресурсів;
здійснення конверсії в напрямку випуску виробів народного
споживання, що володіють більш високою
конкурентноздатністю, чим імпортовані аналоги;
відновлення об'єктів життєзабезпечення населення,
підвищення конкурентноздатності економіки регіону при її
структурній перебудові з максимальним використанням
інноваційного і виробничого потенціалів;
постійне підвищення конкурентноздатності і виробництво
экспортно-орієтированної і імпортозаміняючій продукції
суб'єктів, що хазяюють.
Загальна значимість інноваційного проекту може бути оцінена з позицій державного, регіонального, галузевого рівнів керування суб'єкта, що хазяює. Проект відповідно може мати державну, регіональну, галузеву чи значимість значимість для суб'єкта, що хазяює. Ці оцінки можуть знаходитися в різних сполученнях стосовно конкретного проекту.
Державна значимість зв'язана з рішенням проблем державного масштабу у всіх сферах життєдіяльності населення відповідно до державних цілей науково-інноваційного і соціально-економічного розвитку. Регіональна значимість відбиває мети реалізації потенціалу території, ступінь рішення властивих даному регіону соціальних і екологічних проблем. Галузева значимість фіксує вплив проекту на рішення загальгалузевих проблем, важливих для багатьох господарюючих суб'єктів у галузі. Значимість проекту для суб'єкта, що хазяює, оцінюється з позиції посилення його ролі на ринку в зв'язку з рішенням технологічних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Загальна значимість проекту умовно має три рівні оцінок:
перший (вищий) — рішення першочергових проблем;
другий вирішення рішення пріоритетних проблем;
третій — рішення рядових проблем.
Для проекту державної значимості першочерговими можуть розглядатися гострі соціальні, бюджетні, інфляційні й інші проблеми; пріоритетними — проблеми в руслі встановлених урядом пріоритетів у науці, техніку, соціально- економічному розвитку; рядовими, наприклад, — проблеми поповнення державного бюджету, стратегічного импортозамінення. Аналогічний підхід може бути розповсюджений на оцінку регіональної і галузевої значимості проекту. Для суб'єкта, що хазяює, рівні значимості можуть бути більш гнучкими, індивідуальними в залежності від його положення на внутрішньому і зовнішньому ринках, включаючи оцінку впливу проекту на: підвищення якості продукції, послуг; розширення і стабільність ринкового продажу; зниження витрат, розширення соціальних і екологічних проблем; створення технологічного заділу, розрахованого на майбутній прорив на ринку. Загальна значимість проекту оцінюється экспортовано фахівцями на основі аналізу даних проекту, інших матеріалів.
Показники по сферах впливу інноваційного проекту — науково-технічні, економічні, екологічний, соціально-екологічні оцінки.
Науково-технічні оцінки повинні відповісти на наступні питання. По-перше, наскільки прийняті технічні рішення відповідають сучасним технологічним вимогам в індустріально розвинутих країнах, сприяють руху до нового технологічного укладу виробництва. По-друге, які рівень і масштаб новизни проекту, його складових частин, наявність інтелектуального ; чи продукту захищеної патентами інтелектуальної власності. По-третє, наскільки перспективні закладені в проект принципи технології і технічного оснащення, на який ринок: внутрішній, зовнішній (розвинутих, що розвиваються країн) орієнтується випуск нової продукції. Для науково-технічної оцінки проекту можуть бути відібрані один-чотири істотних параметра, що цікавлять користувачів продукції, послуги, технології, способів виконання робіт. Всі інші параметри повинні укладатися в рамки деяких чи стандартів загальноприйнятого рівня, тобто брати участь в оцінці як обмеження.
Економічні оцінки проекту надають систему показників, що відбивають співвідношення витрат і результатів кожного його учасника. Ринкові критерії (максимізація прибутку і конкуренція) визначають у складі економічної оцінки проекту:
оцінку ринкової потреби й обсягу продажу в тимчасовому аспекті;
оцінку реальних потоків продукції, інвестицій, що течуть витрат, фінансової діяльності;
оцінку прогнозної ціни, сполученої з величиною витрат, розмірами валового і чистого прибутку, зміною позичкового відсотка, темпів інфляції;
оцінку інтегрального показника народногосподарської ефективності.
Поряд з основними визначаються додаткові економічні оцінки проекту — поліпшення використання ресурсів: трудового, матеріального, фінансових, потенціалу території; оцінки виторгу від продажу інтелектуальної власності, створюваної в ході здійснення проекту, і інші з погляду інтересів: державних, регіональних, галузевих і суб'єктів, що хазяюють.
Соціальні оцінки відбивають внесок проекту в поліпшення соціального середовища й у кінцевому рахунку — підвищення якості життя людей, характеризує оцінками:
рівня життя — доходи населення (середня заробітна плата й інші виплати); забезпеченість населення товарами і послугами споживчого призначення; ціни і тарифи на товари і послуги; споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг; забезпечення житлом і комунальними послугами;
способу життя — зайнятість населення (кількість нових робочих місць); підготовка кадрів (чисельність працівників, що пройдуть перепідготовку, підвищать кваліфікацію, одержать нову професію); забезпечення населення об'єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, мережі дошкільних заснувань, приступність і ступінь їхнього використання; соціальна безпека
