Досліджуючи різні моделі суспільного устрою, український філософ Ю. Павленко доходить висновку, що нині, на межі II і III тисячоліть, людство переживає одну з найсуттєвіших у своїй історії трансформацій — глобалізацію, перетворившись на єдину (глобальну) функціональну систему. Центральне місце в ній по-сідає Захід на чолі зі США.

Захід у межах цієї системи розвинув неймовірні для поперед-ніх епох продуктивні сили, створив усесвітню фінансову систему і всесвітнє інформаційне поле. Інформаційна гегемонія сьогодні починає відігравати визначальну роль: домінуючи над виробни-чою і фінансовою сферами, інформаційна сфера визначає їх ха-рактер. Тому новий тип суспільства, який нині утверджується, називають інформаційним.

Досліджуючи еволюцію суспільства й порівнюючи різні її стадії, соціологи виявили низку закономірностей і тенденцій.

Основними з них є дві:*

кожна наступна стадія (формація) є в кілька разів коротшою від попередньої — капіталістична від феодальної, феодальна від ра-бовласницької, рабовласницька від первісної. Найтривалішою була первісна формація, яка проіснувала кількасот тисяч років;*

різні народи і нації, навіть у межах однієї держави, розвива-ються з неоднаковою швидкістю; скажімо, у США є райони, в яких зберігся до індустріальний устрій життя (наприклад, індіансь-кі резервації).

Суспільство постійно змінюється. Історичні зміни з позитивними наслідками є прогресом, з негативними — регресом. Соціальний прогрес — це узагальнююче поняття, складовими якого є економіч-ний, технічний і культурний поступальний розвиток суспільства. Щодо визначення чинників суспільного розвитку соціологи не ма-ють спільної думки. Дехто вважає, що визначальними є екзогенні (зовнішні) чинники. Так, представники географічної школи ствер-джують, що суспільний розвиток залежить насамперед від географіч-них умов — клімату, ландшафту, ґрунту, природних багатств тощо. Інші соціологи (їх більшість) причини поступального розвитку суспільства шукають серед ендогенних (внутрішніх) чинників у самому суспільстві. Деякі з учених уважають, що такими причи-нами є соціальні суперечності (конфлікти) — це так звана конфліктологічна парадигма.

Інші вбачають їх у єдності й боротьбі протилежностей, що має місце в усіх суспільних сферах:*

економічній — суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами;*

соціально-політичній — боротьба класів-антагоністів;*

духовній — боротьба протилежних ідеологій.

Соціологи-марксисти при цьому додають, що, оскільки суперечності існували, існують і існуватимуть, то революційні зміни будь-якого суспільства — неуникненні.

Відповідно до різного розуміння причин суспільного розвитку різняться і способи його здійснення. Одні соціологи віддають пе-ревагу реформам, тобто поступовим еволюційним змінам, частко-вим удосконаленням, що не зачіпають засад суспільного устрою, інші — соціальним революціям, які передбачають найрадикальнішу негайну зміну всіх сфер життєдіяльності суспільства і не об-ходяться без руйнацій, насильства, знищення, кровопролиття. Про-те неефективність революційного шляху перебудови нині вже не є суто теоретичним постулатом. Помилковість цього шляху доведе-но понад сімдесятирічним досвідом усіх країн колишнього СРСР. Тому співвідношення реформ і революції як рушійних сил розвит-ку суспільства в сучасних умовах змінюється на користь реформ.

Соціальні реформи безпосередньо зачіпають інтереси людей, стосуються проблем, зв'язаних з матеріальним рівнем і способом їх життя, доступом до соціальних благ, здоров'ям тощо.

Перебудова, що здійснюється через комплексні реформи, роз-тягнуті в часі, і передбачає кардинальні зміни соціальних інсти-тутів, способу життя, удосконалення всіх сфер життєдіяльності суспільства, називається модернізацією.

Модернізація в соціологічному розумінні — це вдосконалення суспільства, яке робить його таким, що відповідає сучасним вимогам. Це відмова від старих форм і пошук нових. Іншими словами, це означає спрямування суспільства на шлях прогресивного розвитку.

Розрізняють органічну модернізацію, підготовлену всім ходом попередньої еволюції самої цієї країни, і неорганічну модерніза-цію, що є відповіддю на виклик зовнішніх обставин.

Прикладом органічної модернізації є перехід Англії від фео-далізму до капіталізму внаслідок промислової революції у XVIII ст., піднесення американської індустрії в результаті запровадження фордизму в першій половині XX ст. Прикладом неорганічної, ча-сто навіть стихійної, модернізації є суспільні процеси, які відбу-ваються нині в Україні та інших країнах СНД. Ясна річ, що такий тип модернізації є значно проблемнішим і менш ефективним, ніж перший.

В Україні нема традицій громадянського суспільства. Демокра-тизація всіх сфер життєдіяльності суспільства наштовхується на шалений опір віджилої командно-адміністративної системи і ще силь-нішої й інертнішої соціально-культурної системи, що відбивається на рівні побутової свідомості і світогляду людей, на їхньому способі життя й ціннісних орієнтаціях. Тому модель соціальних перетворень І Україні має характер рецидивної модернізації. За загальної орієнтації на регульовану ринкову економіку, демократичну й правову державу, на розвиток громадянського суспільства зберігається не-безпека повернення до авторитарної влади, розподільної економіки й політичної нетерпимості. На думку політологів В. Андрущенка, Н. Горлача, соціальний захист населення і стабільність суспільства можуть забезпечити лише політика розумних компромісів, пошук шляхів громадянського миру і злагоди, зв'язаних з руйнуванням ста-рих нормативно-ціннісних систем.

Список використаної літератури

Волков Ю.Г. Социология. – М., 1998. – 432 с.

Гіденс Ентоні. Соціологія. / Наук ред. О. Іваненко. – К., 1999. – 726 с.

Дворецька Г.В. Соціологія. – К., 2002. – 472 с.

Основи соціоекології. / За ред. Г.О. Бачинського. – К., 1995. – 238 с.

Піча В.М. Соціологія. – К., 2000. – 248 с.

Соціологія. / За ред. В.Г. Гордяненка. – К., 1999. – 384 с.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В.І. Воловича. – К., 1998. – 736 с.