“Державна власність: суть та економічна роль”

Зміст

Вступ

Тема даної курсової роботи – „Державна власність та її економічна роль”.

Мета написання роботи полягає в вивченні особливостей державної форми власності, дослідженні державної власності, як економічної категорії. Велика увага в роботі приділяється питанням трансформації відносин власності в Україні.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що фундаментом усієї системи економічних відносин є відносини власності. Дослідження питань розвитку відносин власності є необхідною передумовою для кваліфікованого аналізу процесів які відбуваються в цій галузі на сучасному етапі переходу України до ринкових відносин.

Структура роботи складається з трьох частин. Перша частина присвячена дослідженню сутності державної власності. В другій частині вивчається роль державної власності в перехідній економіці. Третя частина роботи розглядає проблеми та перспективи існування державної власності в Україні, а також питання трансформації відносин власності в Україні. Велика увага приділяється процесам приватизації та реформам в аграрній сфері.

При написанні роботи використані закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, зокрема Закон України «Про власність», Закон України "Про Державну програму приватизації" тощо. Теоретичною базою при написанні роботи послужили підручники з політекономії та економічної теорії, зокрема “Економічна теорія: макро - і мікроекономіка” 3. Ватаманюка, “Основи економічної теорії: політекоеномічний аспект” Г.Климка тощо.

Також в роботі використані періодичні видання та наукові статті, зокрема журнал “Національна безпека і оборона”, “Українсь-кий інвестиційний журнал” тощо.

1. Сутність державної власності

Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний про-цес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю. Див. Основи економічної теорії: політекоеномічний аспект//Під ред. Г.Климка, К:ВШ-1997, С.57

Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єк-тами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів. Див. там само С.58

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкри-вається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина".

Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку ком-плексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економіч-ної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумін-ні власність більш містка категорія, ніж система економічних від-носин.

Власність як економічні відносини формуються ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примуса до праці. Так, при античному способі виробництва позаекономічний примус був заснований на праві власності на раба — безпосереднього виробника; в умовах азіатського способу виробництва — на праві власності на землю; у період феодалізму — на праві власності на особистість і землю одночасно. Економічний примус до праці виходить із власності на умови виробництва чи з власності на капітал. Більш детально див. Самуэльсон П. Экономика.-М.:Бином, 1997, С.48-53

В розвитій системі економічних відносин власність відбиває самі глибинні зв'язки і взаємозалежності, сутність економічного буття.

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність (рис. 1.1). З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізнома-нітнішої функціональної спрямованості.

Сьогодні колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Се-ред них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні струк-тури, національний банк тощо), територіально-регіональні (кому-нально-муніципальні служби та інші органи місцевого самовряду-вання), галузеві (міністерства та відомства).

Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.

Особливої уваги заслуговує питання аналізу саме державної форми власності.

Рис. 1.1. Основні типи, форми і види власності в економічній системі

Державна власність виникла одночасно із появою інституту держави. І це не випадково. Для здійснення своїх численних функцій (політичних, соціально-економічних, культурних і т. ін.) необхідні певні об'єкти, які знаходяться у власності держави. Інакше кажучи, держава об'єктивно, незалежно від типу економічної системи і моделі економіки, виступає як власник певного майна і по відношенню до останнього здійснює відомі повноваження усякого власника: привлас-нення, володіння, користування, розпо-рядження і привласнення доходу від використання об'єктів власності.

Держава може виступати і як орендо-давець, лізингодавець, кредитор. В усіх цих випадках вона, як і будь-який інший власник, не сама організовує виробництво, а передає об'єкти своєї власності в корис-тування іншим суб'єктам господарської й іншої діяльності (делегує функцію "корис-тування", залишаючи за собою функцію "володіння"). Тут виникають зв'язки тимчасового відчуження об'єктів власності одним суб'єктом і тимчасове їх присвоєння іншим на обговорений час і за визначену винагороду у формі орендної плати, відсотка і т. ін.

Спочатку державна власність виникла, як власність фараонів, царів, королів, феодалів, князів та інших правителів. Вона використовувалась для утримання апарату державного управління, армії тощо. Суспільні і господарські функції державної власності були вкрай обмежені.

Державі з