обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Загальнодержавну (республіканську) власність складають:

земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів;

майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

оборонні об'єкти;

єдина енергетична система;

системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення;

кошти республіканського бюджету;

республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси;

республіканські резервні, страхові та інші фонди;

майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;

майно державних підприємств;

об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. (ст. 34 Закону „Про власність”)

Об'єктами права комунальної власності є:

майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів;

кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;

майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

майно підприємств;

місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

2. Роль державної власності в перехідній економіці

Сьогодні нема необхідності доводити, що сучасне ринкове госпо-дарство не може розвиватись без втручання держави. На разі важко уявити собі суспільство, де б держава не здійснювала активну бюджетно-податкову політику, коли б вона не регулювала сферу фінансових відносин, не займалась вирішенням соціальних і інших важливих для суспільства проблем. Держава справляє суттєвий вплив як на економіч-ний, так і на соціальний розвиток майже у всіх країнах. Тому цілком закономірно, що проблемі дослідження місця і ролі держави, її функцій в сучасній економіці в середовищі економістів приділяється все більше уваги. Лише за останні роки з'явилась значна кількість монографій, журнальних статей, присвячених цій проблемі. Серед їх авторів слід назвати В.Бесєдіна, А.Гальчинського, М.Дибу, Б.Панасюка, М.Павловського та багато інших.

Вітчизняна економічна наука переживає сьогодні новий етап у поглядах на економічну роль держави у сучасному суспільстві. Від майже повного заперечення державного регулювання економікою, що було обу-мовлене боротьбою з командно-адмінистративною системою господа-рювання на початку 90-х років, вона знову вимушена звернутись до теми державного регулювання економіки. Зрозуміло, що нова "хвиля" теоретичних досліджень у галузі державного регулювання економікою є в певній мірі спробою дати відповідь на ті запитання, які постали у повний