Державне втручання в економіку здійснювалось постійно, хоча в різні періоди з рівною інтенсивністю. Воно є характерним абсолютно для всіх країн з економікою ринкового типу. Про це свідчіть те, що у реальному житті державні видатки розвинутих держав зростають швидше, ніж обсяги виробництва і національні доходи. Це явище, яке відоме під назвою закона А. Вагнера, спостерігається у різних держав світу. Так, із 1965 по 2000 роки питома вага витрат у ВВП держав, що входили до ЄЕС зросла: в Бельгії - з 30,7% до 54,9%, Нідерландах - з 33,7% до 53,2%, в Данії - з 24,8% до 60,1%, у Німеччині - з 32,5% до 49,3%, у Франції - з 34,6% до 54,3%, в Італії - з 30,1% до 53,6%, у Великобританії - з 32,2% до 42,1%.

Загальний показник частки державних витрат у ВВП 12 держав Спільного ринку з 1981 по 2000 роки становив 50,1%. Ця ж тенденція спостерігається і у США, де за 100 років (із 1890 по 1990 роки) частка державних витрат у ВВП тут зросла з 6% до 33%, а в 1992 р. - становила 34,1%. Незважаючи на те, що показник питомої ваги державних витрат у ВВП в Японії є одним із найменших серед розвинутих країн, але і вона не є виключенням із названої закономірності: із 1964 по 1991 роки він зріс з 18,7% до 24%. Стоян В.І. Сучасні доктрини та принципи державного фінансового регулювання // Фінанси України. - 2001. - №12. - С. 68-76.

Не дивлячись, здавалося б, на беззаперечність доказів про зростання ролі держави в сучасній економіці, слід зазначити, що серед економістів не існує єдності поглядів відносно масштабів і глибини державного втручання в ринкову економіку. Полеміка ніколи не вщухає, а в окремі періоди набуває своєї гостроти. Одні економісти вважають, що ринок не потребує суттєвого державного коригування, інші не уявляють ефективної ринкової економіки без державного втручання, треті дотримуються ідеї обмеженого державного економічного регулювання. Всі ці точки зору знайшли відображення у концепціях і політиці економічного лібералізму й економічного дирижизму.

Економічний лібералізм - напрям економічної теорії, який заперечує необхідність суттєвого державного втручання в економічні процеси, оскільки конкурентний ринковий механізм сам здатний об'єктивно й оптимально регулювати економіку.

Економічний дирижизм - напрям економічної теорії, що розвиває ідею активного втручання держави у макроекономічні процеси і таким чином її пристосування до нових умов суспільного відтворення.

Зазначені вище два альтернативні концептуальні підходи у визначенні місця і ролі держави в ринковій економіці мають своїх прибічників і серед українських економістів. Вони по різному трактують характер і тип державного регулювання та шляхів економічного зростання в Україні. Одні з них визнають за ринком стабілізуючі й оздоровчі сили (мотиви, стимули), а державі відводять лише роль арбітра, який встановлює "правила гри", інші - дієве втручання держави в процес формування ринкових умов для економічного зростання. Зрозуміло, у першому випадку наша економіка, а відповідно, і все суспільство повинно було б пройти весь шлях, який пройшов Захід, в іншому - відчутне розуміння сучасних загальних економічних тенденцій та прагнення уникнути "зштовхування" нашої країни в аутсайдери цивілізованого розвитку. Саме у зволіканні в проведенні активної державної економічної політики, у пасивному характері регулювання процесів ринкової трансформації протягом 90-х років вони вбачають найголовніший фактор всеохоплюючої глибокої кризи української економіки в цей період.

При визначенні місця, ролі і функцій української держави в сучасній економіці, багато з економістів допускаються помилки в тому, що не враховують її сучасного стану і шаблонно переносять функції, що властиві їй у розвинутій ринковій економіці, на сучасний стан економіки України, який визначається як перехідний. Для перехідної економіки властивими є ряд ознак, які дозволяють характеризувати економічні процеси на цьому ступені і приймати відповідні заходи з метою пом'ягшення кризових явищ: багатоукладність економіки, нестійкість розвитку, багатоваріантність суспільно-економічного розвитку, тривалість перетворень. Попов А.И. Экономическая теория.- С.-Пб.: Питер, 2001.- С.464.

З історичного розвитку минулого загальновідомі такі перехідні відно-сини: період військової демократії (при переході від первіснообщинної економіки до рабовласницької), колонат (перехідний період від рабовласництва до феодалізму), первісне нагромадження капіталу (перехід від капіталізму до феодалізму) і змішана економіка (трансформація традиційних і сучасних економічних систем у ринкову економічну систему).

Перехідна економіка - це період, на протязі якого відбувається процес перетворення одного типу економічних відносин в інший. Проблема перехідного стану є неминучою ланкою поступального розвитку суспільства. Перехідний стан поєднує деякі попередні відживаючі відносини і нові, що народжуються. Особливістю перехідної економіки є те, що жоден із механізмів координації дій господарських суб'єктів не є домінуючим.

Економіка перехідного періоду характеризує проміжний (пере-хідний) стан народногосподарського комплексу на шляху до станов-лення цивілізованих ринкових відносин, що суттєво відрізняє її від уста-леної, цілісної, що існує уже в сформованому вигляді. Стосовно еконо-міки України - це специфічна (проміжна) форма трансформаційного перетворення адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану ринкову економіку. Перехідні форми, що використовуються для трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову економіку соціальної орієнтації виступають засобом для досягнення цієї цілі.

Перехідний характер економіки