??? ??????? ????????? ?????????? ????????????????. ????????? ??? ?????????? ???????? ????? ? ?????????? ???????? ???? ? 95% ??????????? ????????? ????????? ??????????. ???????? ????????????? ?? ??????? ??????????, ? ????? ?????????????. ??????? ??????????????? ???? ??????? ?????? ??????????? ??? ?? ???????, ???? ?? ???????? ?????? ? ??????? ????????? ?? ??????????. ? ?????? ????????????? ????????????? ?? ???? ???????? ?????, ??? ????????? ?? ???????????? ?? ?????????? ????? ????????????, ? ????? ?????? ?????????? ???, ????? ????????????. ?????????????? ?????????????? ???????? ???? 3875 ???. ????????? ?? ?????? ???????? ????, ?????? ???????? ????? ?? ??? ????????? 7,4 ???. ???. Там само с. 65

Все це, поряд із численними зверненнями колишніх членів реформованих сільськогосподарських підприємств щодо необхідності належного закріплення та захисту їх прав на майно цих підприємств, зумовило необхідність прийняття Указу Президента України №62 від 29 січня 2001р. «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки». На виконання цього Указу, Урядом України розроблені й затверджені методика уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, порядок визначення розмірів паїв та документального посвідчення права власності на пай, форма свідоцтва про право власності на пай члена КСП тощо.

В ході виконання Указу Президента України має бути: визначений розмір майнового паю кожного колишнього члена КСП; виокремлено майнові паї засновників новостворених аграрних формувань, які вони внесли в їх статутні фонди, і майно інших громадян; документально посвідчено права власності на паї колишніх членів КСП, що не були ними одержані при припиненні членства в КСП; укладено договори оренди майна між колишніми членами КСП - власниками майна і підприємствами-орендарями.
      В сільській місцевості великого значення набуває самозайнятість та зайнятість у неформальному секторі економіки. Саме завдяки зростанню на 19,8% обсягів валової продукції, виробленої в особистих підсобних господарствах населення, має місце загальний приріст валової продукції сільського господарства. Див. Журнал “Національна безпека і оборона” №5(17), 2001р., С.65 () При цьому часто власники особистих підсобних господарств одночасно є співвласниками і найманими працівниками сільськогосподарських підприємств. Значна частина сільськогосподарської продукції з сільгосппідприємств надходить до приватного сектору — у вигляді натуральної оплати праці та іншими шляхами, тобто простежується певна економічна залежність особистих підсобних господарств від сільськогосподарських підприємств.

Останнім часом робота з оформлення і видачі державних актів на право приватної власності на землю, впорядкування майнових відносин значно активізувалася. За оперативною інформацією, станом на 13 квітня 2002, оформлено 1422116 державних актів на землю, створено 10788 комісій з організації вирішення майнових питань, у 8018 господарствах затверджено уточнення вартості та складу майна пайового фонду і розміри індивідуальних майнових паїв. Проте, поки що видано лише 3700 майнових сертифікатів. Див. Журнал “Національна безпека і оборона” №6, 2002р.,

Позбавлення держави монополії на землю є лише початком масштабної та складної роботи з врегулювання земельних відносин. Поряд з безумовними суспільно-політичними успіхами, в цьому процесі мали місце й організаційні, правові та інші недосконалості. Це стосується, насамперед, розвитку правового поля земельних і майнових відносин, гарантування прав власників, збереження землі як природного ресурсу, створення економічних механізмів стимулювання ефективного господарювання на землі, формування інформаційної мережі щодо менеджменту землі та ресурсів тощо.       

Серед пріоритетних завдань аграрної реформи на найближчий період можна виділити:

сприяння видачі громадянам державних актів на право приватної власності на землю;

завершення в основному впорядкування майнових відносин, видача майнових сертифікатів колишнім членам КСП;

прийняття нової редакції Земельного кодексу України, головною нормою якого має стати приватна власність на землю;

розмежування земель права державної і комунальної власності;

запровадження механізмів реєстрації нерухомості;

формування інститутів ринку землі, в т.ч іпотеки.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Для здійснення численних функцій (політичних, соціально-економічних, культурних і т. ін.) необхідні певні об'єкти, які знаходяться у власності держави. Інакше кажучи, держава виступає як власник певного майна і по відношенню до останнього здійснює відомі повноваження усякого власника: привлас-нення, володіння, користування, розпо-рядження і привласнення доходу від використання об'єктів власності. Держава може виступати і як орендо-давець, лізінгодавець, кредитор.

З розвитком ринкової економіки зростає роль і масштаби економічної діяльності держави. Відповідно зростають обсяги державної власності. Об'єктами державної власності стали не тільки земля та її надра, але й об'єкти соціально-побутової і виробничої інфраструктури; засоби виробництва, цінні папери тощо.

Державною власністю прийнято вважати підприємства, які належать державі цілком чи частково". Але державна власність це не тільки підприємства, які належать державі, але й численні об'єкти, власником яких вона є: земля, водні ресурси, об'єкти оборонного і культурно-побутового призначення тощо.

Наявність державного сектору, як свідчить практика господарювання високорозвинених країн, є об'єктивною умовою функціонування сучасної ринкової економіки. При цьому держава виступає одним з найбільших роботодавців.

Упродовж усього радянського періоду в Україні панувала лише державна власність. На початку 1990-х років частка державної влас-ності становила 88%, колгоспно-кооперативної - 11% (у тім числі житлові кооперативи), власність громадян - близько 1%. Такі умови спричинили негативні тенденції в економіці Украї-ни.

Головними напрямами переходу до ринку пострадянських країн стали такі: роздержавлення; приватизація; структурна перебудова економіки; формування ринкової інфраструктури. Але приватизаційні процеси в Україні проходили стихійно й не продумано. В Україні не цілком вироблена державна політика по відношенню до державного сектору, його меж і сфери використання. За цих умов йде процес руйнування державної власності. Але держава не повинна усуватися від виконання своїх економічних функцій в результаті відмови