У Китаї є одне обмеження: пенсійна система поширюється тільки на державних чиновників, менеджерів та осіб, зайнятих у промисловому виробництві. Селяни, яких у КНР переважна більшість, пенсії не отримують. У результаті кількість китайських пенсіонерів з урахуванням понад мільярдного населення зовсім невелика. Їх налічується близько 29 мільйонів чоловік. Зате розмір пенсії, яку вони отримують, дуже високий, він сягає 70% рівня зарплати на момент виходу на пенсію.

У КНР планується здійснити реформу пенсійної системи. Ті, хто відпрацював не менше ніж 15 років, отримуватимуть базову соціальну пенсію в розмірі 20% середнього рівня зарплати у своїй провінції, плюс до цього - виплати з особистого пенсійного рахунка в розмірі 58,5% середньої зарплати за рік на момент виходу на пенсію з подальшою індексацією в міру інфляції. Розмір виплат на особистий пенсійний рахунок встановлено в 11% зарплати, з яких роботодавець перераховуватиме 7%, а працівник - 4%. Чоловіки зможуть отримувати пенсію з 60 років, жінки-менеджери - з 55, інші жінки - з 50 років.

У Чилі в 1980 році здійснено пенсійну реформу, спрямовану на перетворення солідарної системи пенсійного забезпечення на капіталізовану. Для забезпечення керування внесками в недержавних пенсійних фондах було дозволено створювати компанії для керування приватними пенсійними активами. Працівники вносили 10% своєї заробітної плати до цих фондів, а також здійснювали додаткові виплати для покриття адміністративних витрат та страхування по інвалідності або втраті годувальника. Чилійський досвід перетворення пенсійної сфери багато дослідників визнають прикладом найбільш вдалої та ефективної реформи. Приклад Чилі наслідувала також низка інших країн Латинської Америки (Уругвай, Аргентина, Колумбія, Перу, Болівія, Сальвадор), що зіткнулися з неплатоспроможністю розподільних пенсійних систем. До них на американському континенті приєдналася Мексика.

У розвинених країнах, таких як Канада, Бельгія, Італія, Австрія, Іспанія та інших, також стоїть питання про пенсійну реформу, хоч у більшості випадків справа наразі обмежується обговоренням можливих варіантів і наслідків реформи. Необхідність переходу до накопичувальних принципів соціального забезпечення не викликає сумніву, й основні дебати зосереджено на інституційних формах перетворень. Проте деякі промислово розвинені країни вже почали перехід до накопичувальних пенсійних систем, наприклад, у Швеції в 1994 р. було прийнято концепцію поступового створення пенсійних резервів за рахунок додаткових відрахувань на накопичувальні рахунки, створюється накопичувальна пенсійна система в Австралії та Новій Зеландії.

У Швеції пенсійну реформу провели в 1999 році. Нова система є багаторівневою.

Перший рівень - обов'язковий у вигляді розподільчої складової системи (т. з. солідарної пенсійної системи).

Другий рівень - обов'язкова накопичувальна система.

Третій рівень - добровільний, у вигляді професійних та індивідуальних пенсійних механізмів зберігання.

Сумарна ставка пенсійних відрахувань становить 18,5%, з них 16% - внесок до розподільчої системи і 2,5% - внесок до накопичувальної системи. Пенсійний вік для чоловіків і для жінок дорівнює 65 рокам, хоча деякі можуть отримувати часткову пенсію з 60 років.

Перехід на нову накопичувальну систему відбувається поступово. Повністю під її дію підпадають працівники 1954 року народження та молодші. Ті, що народилися в період з 1938 до 1954 року, отримуватимуть 20% пенсії з нової системи (накопичувальної) і 80% - зі старої (розподільчої). Пропорція змінюється щороку з кроком 5%.

Більшість країн колишнього соціалістичного табору взяли за основу саме шведську пенсійну модель.

У Польщі запроваджено багаторівневу систему, яка передбачає:

1. Особи, що народилися між 1 січня 1949 та 1 січня 1969 року, мають можливість вибору між старою та новою системами. Молоді працівники зобов'язані користуватися новою системою. Особи, що народилися до першого січня 1949 року, залишаються на старій державній системі й отримують пенсійні допомоги згідно з відповідним законодавством.

2. Податок на зарплату в рахунок пенсії, що виплачувався роботодавцем, становить 45%, де з нього за новою системою 9% вноситься працівниками на нові рахунки, які вони відкривають у приватному інвестиційному фонді на свій вибір. Решта суми використовується урядом для підтримки державної системи, яка згортається. Внески зберігаються на іменних рахунках трудящих, і за ними виплачується відсоток з урахуванням відсотка зростання оподатковуваного заробітку. Відповідно до державної системи гроші виплачуються тільки у вигляді пенсії і після досягнення пенсійного віку (62 роки). Розмір пенсії базується на тривалості життя певної групи працівників.

3. Виплати здійснюють ліцензовані приватні пенсійні фонди, що регулюються Державним бюро з нагляду за пенсіями. Ці фонди інвестують капітал в облігації, ліквідні цінні папери та інші фінансові інструменти, у тому числі й за межами Польщі.

4. Виплати здійснюють добровільні пенсійні фонди, які держава регулює меншою мірою, ніж інші. Обмеження для внесків встановлено на рівні 250% середньої зарплати.

Пенсійна система в Україні.

Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою державної системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної політики. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України. Обіг коштів у пенсійній системі здійснюється через банківські установи та відділення зв’язку.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій. Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:

обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

обов'язкових внесків громадян;

додаткових та спеціальних зборів (податків);

коштів Державного бюджету;

інших