б) видача позики до запитання під забезпечення векселів;

в) рефінансування вексельних операцій.

2. Комісійні:

а) приймання векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк;

б) зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція).

Економічною сутністю банківської операції з обліку (дисконту) векселів є дострокова грошова реалізація векселя банку його держателем і перехід комерційного кредиту в банківський.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями. Головне значення тут має інкасування векселів, тобто одержання банком на підставі векселя грошей за дорученням клієнта й зарахування цих грошей на його рахунок. Банки виконують доручення векселедержателів і беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і одержання відповідних платежів. Якщо платіж надійшов, то вексель повертається боржнику.

За здійснення інкасо банк одержує певну комісійну винагороду.

Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний вчасно передати їх за місцем платежу і поставити до відома платника повідомленням про надходження документів на інкасо. При неодержанні платежу за вексель банк подає його для опротестування від імені довірителя.

Доміциляціею називаються призначення платником за векселем якоїсь третьої особи (банку), а такі векселі — доміцильованими. Банки за дорученням векселедавця чи трасата здійснюють при доміциляції платежі за вексель у встановлений строк. Тобто банк у цьому разі, на відміну від інкасування векселів, є не одержувачем платежу, а платником. Проте банк як доміциліат не є повною мірою відповідальним за вексель; він оплачує вексель за рахунок платника, котрий надає в його розпорядження необхідні кошти.

За оплату векселя як особливий платник банк може стягувати комісію. Для осіб, які мають у даному банку розрахунковий (поточний) рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безплатно.

Авальовані банком векселі є досить надійним платіжним засобом. Їх перевагою є також гарантованість, зручність і розширення кола обігу на всю територію України.

Безготівкові розрахунки із застосуванням векселів будуть ефективними лише за умови існування цивілізованих ринкових відносин і високого рівня довіри господарських суб'єктів один до одного. У протилежному разі, векселі, як показала сучасна господарська і банківська практика, стають знаряддям фінансового обману.

Вексельний обіг — складний економіко-правовий процес, але його розширення має надзвичайно важливе народногосподарське значення.

Використання векселів у господарському обороті прискорює розрахунки і грошовий обіг, адже він дозволяє векселедержателю отримувати гроші, навіть не чекаючи погашення вексельного платежу. Для цього вексель у будь-який час можна вільно продати або ж закласти у заставу в комерційному банку. Вексельний обіг має значний антиінфляційний потенціал: вексель заміняє в господарському обороті реальні гроші.

Широкому застосуванню вексельного обігу в народному господарстві України сприятиме розвиток вексельного права і прийняття відповідних законодавчих актів.

2. Становлення і розвиток грошової системи в Україні

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 p. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 p. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою — рублями.

Паралельне використання в 1992 p. двох валют — старої і нової— зумовлювалося рядом обставин:—

Центральний банк РФ ще з вересня 1991 p. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;—

на межі 1991—1992 pp. Україна слідом за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратне, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;—

Україна не мала в тон час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків — купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте