Правове регулювання права приватної власності

ПЛАН

Вступ

Приватна власність в Україні, як і в інших державах — республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона буде зростати, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання.

За радянського періоду в цивільному законодавстві України не було поняття «приватна власність». Основною індивідуальною формою привласнення матеріальних благ фізичними особами була особиста власність. Інститут права особистої власності характеризували такі риси, як обмеження кількості певних об'єктів власності або їх розмірів, заборона займатися приватно-підприємницькою діяльністю і використовувати для цього власне майно, допустимість примножувати своє майно лише за підстав перелічених в законодавчих актах тощо.

1. Значення права приватної власності

Індивідуальна власність громадян, як одна з законодавче закріплених форм власності в Україні, проіснувала до 7 липня 1992 p., коли Верховною Радою був прийнятий Закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України», яким замість права індивідуальної власності було запроваджено нову форму власності — «право приватної власності». Цим самим у 1992 p. остаточно завершилося юридичне визнання приватної власності в Україні. Законом від 16 грудня 1993 p. «Про внесення змін до ЦК України та деяких законодавчих актів» глави 7, 8, 9 Цивільного кодексу були виключені, а ст. 86 була викладена в редакції ст. 2 Закону України «Про власність» з введенням до неї нової ч. 6, у якій зазначається, що відносини власності регулюють Закон України «Про власність», ЦК України, інші законодавчі акти. Аналіз цих нормативних актів дає уявлення про поняття права приватної власності в сучасний період.

В цивільно-правовій науці право приватної власності громадян (як і право власності) прийнято розмежовувати в об'єктивному й суб'єктивному значенні.

В об'єктивному значенні право приватної власності громадян — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам-громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності громадян у суб'єктивному значенні — це передбачене й гарантоване законом право власника-громадянина здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

2. Суб’єкти та об’єкти права приватної власності

Суб'єктами права приватної власності за чинним законодавством є фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Громадяни інших республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства, відповідно до п. З ст. 11 Закону «Про власність», не передаються у приватну власність земельні ділянки.

Щодо юридичних осіб, то за чинним законодавством вони є суб'єктами права колективної власності. Водночас за своїм економічним змістом власність недержавних юридичних осіб також може розглядатися як приватна (наприклад, коли вони засновані на власності фізичної особи або кількох фізичних осіб). Тому не виключено, що в перспективі законодавець може розширювати коло суб'єктів права приватної власності.

Поряд з важливим принципом юридичної рівності приватної власності громадян з іншими формами власності в законодавстві України закладено й інші нові підходи, відповідно до яких власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати його для господарської та іншої незабороненої законом діяльності, передавати належне йому майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі. Громадяни мають право відчужувати своє майно, передавати у спадщину іншим суб'єктам та ін.

Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (п. 1 ст. 13 Закону України «Про власність»). Крім того, об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці (п. 2). Важливість цієї норми не обмежується законодавчим закріпленням невичерпного переліку можливих об'єктів права приватної власності. Суттєвим є положення даної норми про те, що склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом (п. 3). Відтак, проголошується принцип: громадяни можуть мати у власності будь-яке майно, у будь-якій кількості чи будь-якої цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх обмежень. Такі обмеження, як випливає із загального змісту закону, повинні мати винятковий характер, зумовлений відповідними загальнодержавними інтересами, міжнародними угодами і принципами, умовами підприємницької діяльності.

Надто абстрактним, що є небажаним для конструювання правових норм, є визначення об'єктного складу приватної власності громадян у проекті нового ЦК України. Так, у п. З ст. 321 зазначено, що у власності фізичних осіб — суб'єктів права приватної власності — може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які