у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 p. До них віднесені:
1. Договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що їх видають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси.
3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами.
4. Свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
5. Свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
6. Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді.
8. Свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України.
9. Договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею.
10. Договори відчуження майна між юридичними особами недержавної форми власності.
11. Рішення судів, арбітражних судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
12. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель.
13. Витяг із нотаріально посвідченого договору, І укладеного між житлово-будівельним колективом або членом цього колективу і виконкомом міської (районної) ради депутатів трудящих, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію.
14. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору.
15. Мирова угода, затверджена ухвалою суду.
16. Накази органів Фонду держмайна з додатком-переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.
17. Копія виконавчого листа щодо конфіскації об'єкта нерухомого майна та копія опису нерухомого майна, затверджена суддею.
До переліку також входять дублікати документів, що встановлюють право власності, видані нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, органами приватизації, державними архівами.
Виходячи зі змісту ст. 49 Закону України «Про власність», фізична чи юридична особа, яка значиться в одному з вищезгаданих документів власником об'єкта нерухомості чи його набувачем, буде вважатися законним володільцем, доки інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Це також означає, що власникові з такими документами державними чи іншими органами не може бути відмовлено у здійсненні ним правомочностей лише з міркувань сумнівів у достовірності видачі цих документів. До того ж в обов'язковому порядку власник повинен мати письмовий доказ належності йому того чи іншого майна лише в окремих випадках.
4. Набуття і реалізація громадянами права приватної власності
Громадяни набувають право власності на підставі певних юридичних фактів. Окремі юридичні підстави, які є характерними для виникнення права власності певних суб'єктів, не є такими щодо виникнення права приватної власності. Наприклад, громадяни не можуть набувати права власності на підставі конфіскації ними майна в тієї чи іншої особи за скоєний цією особою злочин. Такий спосіб виникнення права власності є характерним лише для власності держави.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність», громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Очевидно, що перелічені підстави виникнення права власності у громадян не є вичерпними. Серед спеціальних підстав виникнення права власності у громадян поширеним є набуття права власності в результаті приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Громадяни можуть набувати право власності в результаті лотерейних та інших виграшів, внаслідок правомірного заволодіння дарами природи тощо. Більш важливого значення за чинним законодавством набувають універсальні (загальні) підстави виникнення права приватної власності, зокрема, у зв'язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Більш розширеним у приватній власності громадян є коло первісних і похідних підстав.
Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами є чи не найпоширенішою похідною правовою підставою. В сучасних умовах, переважна частина власності фізичних осіб формується на основі угод. При цьому законодавство надає право громадянам нарівні з юридичними особами виступати повноцінними суб'єктами таких відносин. Важливою є вимога дотримання загальних і спеціальних правил щодо здійснення правочинів, оскільки за угодами, визнаними недійсними, право власності на одержане за ними майно не виникає.
Громадянин-власник реалізує своє право приватної власності шляхом здійснення юридичне забезпечених можливостей володіння, користування і розпоряджання належним йому майном. Зазначені правомочності складають зміст права власності громадян. Вони є досить широкими. У цивільному законодавстві, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приватної власності. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємництва, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності та особливості окремих її об'єктів.
При цьому певні правила щодо правомочностей власника (в умовах ринкових відносин діє принцип: дозволено все, що не заборонено законом) не слід сприймати як посягання на право приватної власності чи його обмеження.