Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України
Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України
План.
Вступ. 3
Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України. 5
Висновки. 11
Список літератури. 13
Вступ.
На сучасному етапі розвитку більшість держав, як і Україна фор-мують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі форма-ції колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного ре-гулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика.
Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (грошово-кредитну) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів, норм тощо.
Необхідність кредитних відносин у ринковій економіці загальновідома. З одного боку, в окремих фірм, приватних осіб і інших учасників ринкових відносин виникають тимчасово вільні кошти: надлишки коштів у виді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільні засоби в зв'язку з розбіжністю часу реалізації товарів і послуг і часу придбання нових партій сировини, матеріалів і т.д., а також у зв'язку із сезонним виробництвом; кошти, накопичені, але не використані для розширення виробництва, виплати заробітної плати, грошові доходи і заощадження населення. З іншого боку, в учасників ринкових відносин виникає потреба в додаткових коштах, понад тих, котрі вони мають на даний момент. Виникає протиріччя, що цілком вирішуються за допомогою особливої інфраструктури ринкового господарства - кредитної системи.
При розгляді кредитної системи потрібно враховувати, что вона базується на реалізації складних економічних відносин, що пройшли тривалий історичний шлях розвитку і граючих консолідуючу роль у структурі всіх економічних взаємозв'язків.
Розрізняють два поняття кредитної системи:
сукупність кредитних отношений, форм і методів кредитування (функціональна форма);
сукупність кредитно-фінансових заснувань, що акумулюють вільні кошти і надають їх у позичку (інституціональна форма).
У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Усім цим видам кредиту властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують і організують ці відносини спеціалізовані заснування, що утворять кредитну систему в другому (інституціональному) розумінні. Ведучою ланкою інституціональної структури кредитної системи є банки. Однак, кредитна система - більш широке і ємне поняття, ніж банківська система, що включає лише сукупність банків, що діють у країні.
Як було сказано вище, кредитна система держави складається з банківської системи і сукупності так званих небанківських банків, тобто небанківських кредитно-фінансових інститутів, здатних акумулювати тимчасово вільні кошти і розміщати їх за допомогою кредиту. У світовій практиці небанківські кредитно-фінансові інститути представлені інвестиційними, фінансовими і страховими компаніями, пенсійними фондами, ощадними касами, ломбардами і кредитною кооперацією. Ці установи, формально не будучи банками, виконують багато банківських операцій і конкурують з банками. Однак, незважаючи на поступове стирання розходжень між банками і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами, ядром кредитної інфраструктури залишається банківська система.
Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України.
Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня. Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. На Національний банк України покладені такі обов'язки:
прогнозування й організація виробництва, перевезення і збереження банкнот і монет, а також створення їхніх резервних фондів;
установлення правил збереження, перевезення й інкасації готівки для кредитних організацій;
визначення ознак платоспроможності грошових знаків і порядку заміни і знищення ушкоджених;
розробка порядку ведення касових операцій для кредитних організацій;
визначення правил, форми, термінів і стандартів здійснення безготівкових розрахунків;
ліцензування розрахункових систем кредитних установ.
З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти: ставки облікового відсотка; норми обов'язкових резервів кредитних установ; операції на відкритому ринку; здійснює регламентацію економічних нормативів для кредитних заснувань.
Механізм грошово-кредитного регулювання багато в чому залежить від форм організації банківської діяльності в країні і повноважень Центрального банку. Держава може використовувати як прямі (адміністративні),так і непрямі (економічні) методи впливу на діяльність банків.
До адміністративних методів відносяться прямі обмеження (ліміти) чи заборони, встановлені Центральним банком у відношенні різноманітних параметрів діяльності банків по різних напрямках. При використанні адміністративних методів впливи найбільше широко використовуються наступні види обмежень: квотування окремих видів операцій, уведення лімітів на видачу різних категорій позичок і на залучення кредитних ресурсів, обмеження на відкриття філій і відділень,визначення процентних ставок, а також ліцензування окремих напрямків банківської діяльності (наприклад, ліцензування операцій з валютою і дорогоцінними металами).
Адміністративні методи, як правило, використовуються в країнах з