Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і у зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Виробничі накладні витрати — це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма зарплата), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Невиробничі витрати включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносять наступні загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майя» тощо);

витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання конфліктів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат.

Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства (штуки, тонни, метри, кВт-год. тощо. ).

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.

В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.

Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.

Методичні підходи проведення обліку адміністративних витрат

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності відповідно до Закону Україні від 16.07.99 р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (далі — Закон про бухгалтерський облік), який набрав чинності з 1 січня 2000 року, є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результат діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Джерелом інформації про результати діяльності підприємства є Звіт про фінансові результати, форму якого встановлено однойменним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3, затвердженим наказом Міністерств фінансів Україні від 31.03.99 р. № 87 (далі - П(С)БО 3).

Витрати відображають в бухгалтерському обліку і включаються до складу Звіту про фінансові результати згідно з принципом нарахування і відповідності доходів і витрат. Принцип відповідності забезпечує визначення фінансового результату звітного періоду зіставленням доходів звітного періоду з витратами, здійсненими для одержання цих доходів. Наприклад, у момент реалізації водночас відображається виручка від реалізації продукції (дохід) і списується собівартість такої продукції (витрати).

Однак не всі витрати можна безпосередньо зв'язані з певним доходом. У зв'язку з цим витрати не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, необхідно відображати в тому звітному періоді, коли вони виникли. Наприклад, нестачі та витрати від псування цінностей слід списати в тому звітному періоді, в якому вони були виявлені, оскільки такі витрати не мають прямого зв'язку з доходом.

У бухгалтерському обліку і фінансовій звітності витрати відображаються в момент виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Отже, як і до набуття чинності Законом про бухоблік, бухгалтерський облік ведеться, а звітність складається на підставі облікового принципу нарахування. Як і раніше, передоплати (аванси) отримані не визнаються доходами, а видані — витратами, оскільки не спричинюють зміни власного капіталу підприємства.

Таким чином, складена згідно з принципом нарахування фінансова звітність інформує користувачів не лише про проведені операції, які супроводжувались виплатою або одержанням грошових коштів, але і про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, наведені у грошовому вираженні, які будуть отримані в майбутньому.

Для відображення в обліку доходів і витрат новим Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 (далі - План рахунків), передбачено різні класи рахунків. Так, для узагальнення інформації