Для копання рову потрібні одна людина й одна лопата. Щоб прискорити копання, треба пропорційно збільшити і кількість людей, і кількість лопат Збільшення лише, наприклад, кількості лопат не прискорить цієї роботи На рисунку Ізокванти функції вироб-ництва Леонтьєва утворюють прямі кути і будуть перпендикулярними (L- подібними). Рисунок показує нахил променя до осей координат. Він відображає фіксова-ний коефіцієнт технології, розкриває сталі пропорції вхідних факторів, дає нам потрібну пропорцію К/L, що використо-вується у виробництві. У даному прикладі К/L=1. Уздовж променя, що відображає співвідношення К/L, можуть бути виб-рані різні рівні обсягу продукції Q, як результат фіксованих пропорцій вхідних факторів.
Неокласична виробнича функція.
Неокласична виробнича функція передбачає змінні пропорції факторів (велика кількість технологій), плавну зміну факторів (технологій), що фізично і технологічно можуть виробити даний обсяг продукції Q. Оскільки вхідні фактори не є досконало замінними, то Ізокванти цієї функції опуклі, паралельні і мають від'ємний нахил. Нехай для виробництва кількості Q2 продукції в тиждень вико-ристовується певна кількість капіталу К3 і праці L3 (точка С). Якщо ж такий обсяг виробництва може бути досягнутий при використанні більшої кількості капіталу і праці (точка D), то ізокванта набере опуклої форми (додатний нахил) між точками С i D. Однак комбінації фак-торів, яким відповідає відрізок iзокван-ти СD, позначений пунктиром, не може належати даній виробничій функції, оскільки ті самі Q2 = 200 одиниць мо-жуть бути вироблені з меншими затра-тами праці й капіталу. Частини ізоквант, які мають додатний нахил, відповідають варіантам виробництва, котрі не можуть бути включені у виробничу функцію, оскільки такий самий обсяг продукції може вироблятися за менших затрат факторів виробництва.
Неокласична функція виробництва Графік 2
Якщо рухатися по ізокванті донизу, то отримаємо L-інтенсивну технологію. Співвідношення К/L зменшується.
Витрати та фактори виробництва , їх взаємодія.
Витрати (або вартість) виробництва в економічній теорії визначаються згідно концепції альтернативної вартості і є вартісною оцінкою блага з боку його виробника.
Слід розрізняти бухгалтерський та економічний підходи до обліку витрат.
Бухгалтерський підхід до обліку витрат відрізняється тим, що він враховує лише явні затрати, ті, які пройшли по рахунках цього обліку. Економічний підхід характеризується тим, що він враховує не лише явні, або бухгалтерські витрати, але й не явні витрати, або витрати втрачених можливостей (Приклад: виробниче приміщення, яке фірма може здати в оренду, або використовувати для власних цілей).
Слід розрізняти два види витрат:
Бухгалтерські витрати – витрати, які мають явний характер і знаходять відображення на рахунках бух обліку.
Економічні витрати – включають в себе бухгалтерські (явні) витрати і неявні витрати, або витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати).
І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати: зарплата, оклади службовців, вартість матеріалів та орендна плата.
Слід також знати поняття безповоротних витрат – це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути, то вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішення. Наприклад, придбання спеціалізованого обладнання, призначеного для заводу. Припустимо, що це обладнання призначене для виконання певних цілей і не може бути використане в альтернативних цілях. Оскільки обладнання не має альтернативного застосування, його вартість втраченої альтернативи дорівнює нулю. Таким чином воно не повинно бути складовою частиною поточних чи майбутніх витрат. Тому ці витрати, якщо вони вже виникли, не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки фірми.
Процентне співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галу-зі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних ви-трат (харчова, легка промисловість), трудомісткими — галузі до-бувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Ви-трати поділяються на постійні та змінні, зовнішні та внутрішні, є також і так звані граничні витрати.
Постійні — це витрати, які підприємство має постійно, вони не залежать від обсягів виробництва (оплата приміщень, засобів зв'язку, оплата управлінського персоналу).
Змінні витрати зростають разом зі зростанням обсягів вироб-ництва (це витрати на сировину, паливо, зарплату робітникам).
Валові витрати дорівнюють сумі постійних і змінних витрат.
Зовнішні витрати — це витрати, пов'язані з оплатою ресур-сів, отриманих підприємством від зовнішніх постачальників.
Внутрішні витрати пов'язані з використанням факторів ви-робництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підра-ховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.
Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як се-редні витрати. Собівартість продукції є мірилом витрат і дохо-дів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реаль-ні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можли-вість визначити ефективність його роботи.
Граничні витрати можна визначити як такі, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визна-чений обсяг.
Категорія «граничний продукт» — означає продукт, отрима-ний в результаті використання додаткової одиниці змінного ре-сурсу. Це, наприклад, додаткова продукція, одержана за найму ще одного робітника.
Поняття «граничних витрат» і «граничного продукту» мають велике значення в економічному аналізі роботи підприємств. Зростання граничних витрат призводить до зменшення вироб-ництва продукції, а відтак — і до підвищення її ціни.
Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зу-мовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробниц-тва. Суть його полягає у тому, що коли один із факторів вироб-ництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної