Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

До складу комісії входять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:*

підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банків-ських операцій;*

надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійс-нення ними банківських операцій;*

інспектування банків і банківських установ;*

оброблення економічної інформації.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:*

порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;*

порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської дія-льності;*

правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інстру-кцій, положень, правил;*

принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;*

правила організації фінансової та статистичної звітності банків;*

економічні нормативи, що регламентують діяльність банків, а також форми впливу на них;*

режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;*

порядок страхування банківських ризиків і порядок гаранту-вання депозитів;*

механізм реорганізації та ліквідації банків тощо.

Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють, застосо-вуючи такі два методи: * безвиїзний (дистанційний) нагляд; *

виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами заходів, спрямованих на усунення проблем і недоліків, ви-явлених у діяльності банків. Такий нагляд ґрунтується на аналізі звітності (баланс, звіт про прибутки та збитки), що регулярно подає-ться органам банківського нагляду і дає їм можливість постійно по-новлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їх-ню ліквідність, платоспроможність, рентабельність, а також про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за яки-ми розраховуються різноманітні показники. Ці звіти дають змогу:*

виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;*

досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;*

здійснювати порівняльний аналіз за групами банків.

У системі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до бан-ків заходів впливу до загострення ситуації або до проведення інспе-кційної перевірки на місці.

Інспектування на місці дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:*

достовірність звітності;*

дотримання законів та нормативних актів;*

надійність управління банком; *

стійкість фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає коорди-націю зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці на-глядові методи є взаємодоповнювальними.

Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорту нагляду» банку. Кожен комерційний банк має та-кий «Паспорт нагляду». Він розробляється з метою визначення під-ходів у наглядовій діяльності стосовно кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги дія-льності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи. Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою, частоту та обсяг виїзних інспекцій.

Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою САМЕL. Ця система включає визна-чення таких понять:*

якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання плато-спроможності;*

якість активів — можливість забезпечення повернення активів;*

якість управління (менеджменту) — оцінка методів управ-ління банком з погляду ефективності його діяльності, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законо-давства;*

дохідність — достатність доходів банку для його подальшого розвитку;*

ліквідність — можливість банку щодо виконання ним як звичайних, так і непередбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається у такий спосіб. За кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (сильний) до 5 (незадовільний), бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки. Сукупний рейтинг дає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може мати рейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «сильні» (1) та «задовільні» (2), мають надійний фінансовий стан, що не викликає сумнівів у органів нагляду. Банки з рейтингом «посередній» (3) мають слабкий фінансовий стан з тенденцією до його погіршання, у діяльності мають місце порушення законів та нор-мативних актів. Банки з рейтингом (4) та (5) мають ознаки потен-ційного банкрута, їх фінансовий стан є загрозливим для вкладни-ків та клієнтів.

Складання рейтингової оцінки для кожного комерційного банку має два етапи визначення попереднього та кінцевого рейтингів. На першому етапі рейтинг визначається за допомогою банківської звіт-ності. Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4», «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, лікві-дації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміно-вому інспектуванню.

На стадії радикального втручання в діяльність проблемних бан-ків вживаються такі заходи:*

установлення режиму фінансового оздоровлення;*

припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення бан-ківських операцій);*

ліквідація (банкрутство).

При переведенні банківської установи в режим фінансового оздо-ровлення до неї НБУ застосовуються заходи, спрямовані на: зни-ження рівня витрат (на заробітну плату, поточний та капітальний ремонт, рекламу), часткову або повну заборону на проведення акти-вних операцій, погашення простроченої дебіторської заборгованос-ті, ліквідацію збиткових філій, формування необхідних розмірів ре-зервних фондів, збільшення розміру статутного фонду.

6. Організація безпеки діяльності