6) витрати на керування податковою системою повинні бути мінімальними.

Сучасні податкові системи мають досить складну структуру, що включає в себе різні види податків, що дозволяють врахувати і майнове положення платників, і одержувані ними доходи. Різноманіття форм податків зв'язано з прагненням врахувати розходження в платоспроможності платників податків, відбити розмаїтість форм доходів, впливати на споживання і нагромадження.

Найбільш часто в податкових системах різних країн використовуються наступні податки:*

прибутковий податок з фізичних осіб;*

відрахування на соціальне страхування;*

податок на прибуток підприємств (корпорацій);*

податок на майно (землю, нерухоме майно, грошовий капітал у вигляді відсотків по банківських депозитах і облігаціям); *

податок, стягнутий при передачі майнових прав від одного обличчя іншому (на спадщину, дарування, угоди по купівлі-продажу цінних паперів);*

податок на споживання, установлюваний як надбавка до цін на товари, роботи і послуги (на додану вартість, з покупок і продажів, мита, акцизний збір).

3. Податкова політика.

Податкова політика — складова частина економічної політики держави, що базується на сукупності юридичних законодавчих актів, що установлюють види податків, порядок їхнього стягування і регулювання.

Історія розвитку оподатковування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом наповнення бюджетів, але й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Наприклад, уряд країн може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення визначених цілей відбувається в рамках податкової політики.

Податкова політика являє собою систему урядових заходів для досягнення визначених задач, які стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи країни. Податкову політику розглядають у широкому і вузькому аспектах. У широкому вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел (відповідно податків і позик). Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподатковування через протидію суспільства, воно змушено використовувати державні позики для покриття своїх витрат. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик не можна. Усе залежить від конкретної ситуації, але в будь-якому випадку позики необхідно повертати, а це можливо тільки за рахунок додаткових надходжень податків. Отже, державні позики — це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави тільки в сфері оподатковування — установлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахувань у бюджет.

Податкова політика проводиться виходячи з визначених принципів, що відбивають її задачі, основними з який є наступні:*

соціальна справедливість;*

рівна напруженість платників;*

економічна ефективність; *

стабільність; *

гнучкість.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовуються в комплексі з іншими методами регулювання:

Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тільки через призму фіскальної політики держави, що передбачає збільшення або зменшення доходів бюджету (податків) або витрат для досягнення визначеної мети. Можуть використовуватися комбінації зазначених мір: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.

Фіскальна політика як засіб макроекономічного регулювання широко використовується у всіх економічно розвитих країнах, однак найбільше значення їй надають у США, де бюджетно-податкові проблеми стоять у центрі політичної боротьби республіканців і демократів.

Податкова політика спрямована на вирішення задач, які стоять перед суспільством, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвитих країн стоять наступні довгострокові мети: економічний ріст, максимальний рівень зайнятості і добробут населення. Короткостроковими цілями щодо податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, його збалансованість на тому чи іншому рівні стосовно ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.

Якщо податкову політику не відривати від фіскальної, можна виділити наступні типи бюджетно-податкової політики:*

дискреційну фіскальну;*

недискреційну, чи політику "умонтованих стабілізаторів".

Дискреційною політика називається тоді, коли парламент і уряд свідомий вносять зміни в податкову систему і витрати бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень уряду.

Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді. В області податків вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян з метою збільшення сукупного попиту. Наприклад, якщо внаслідок зменшення податкових ставок або уведення додаткових пільг в оподатковування особистих доходів громадяни стануть виплачувати податки на загальну суму менше 10 млрд. грн., то це означає, що їхні доходи збільшаться на ту ж суму. Чи збільшиться при цьому і сукупний попит на 10 млрд. грн.? Це відбудеться лише в тому випадку, якщо всі гроші будуть використані на споживання. Однак відомо, що частина засобів громадяни заощаджують. Отже, на споживання піде тільки незекономлена частина доходу.

У теорії і практиці податково-бюджетної політики часто використовуються дві важливі категорії — "гранична схильність до споживання" і "гранична схильність до заощаджень". Перша характеризує частку додаткового доходу, що громадяни витрачають на споживання, друга — частку заощаджень у доходах. Так, якщо гранична схильність до споживання складає 0,75, то з 10 млрд. грн. на споживання підуть 7,5 млрд. грн., і на таку ж суму зросте сукупний попит, а 2,5 млрд. грн. будуть відкладені як заощадження. Збільшення попиту повинне стимулювати ріст ВВП і зайнятості. Сукупний попит можна підвищити за допомогою не тільки зміни податків, але і збільшення витрат бюджету.

Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з'являється необхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити або зменшуючи витрати бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподатковування чи раціоналізації податкових пільг.

Виникає