Проблеми переходу України до ринкової економіки

ПЛАН

Вступ

Перехідний період, у якому перебуває вітчизняна економіка вже близько десяти років не вирішив першочергових його завдань, оскільки перед країною постають нові важливі економічні та соціальні проблеми, які належить розв'язувати. Швидкість і повнота подолання цих проблем залежатиме від багатьох чинників і, зокрема, від того, наскільки реалістичними є програми подальшого просування України по шляху ринкових перетворень. Як свідчить досвід попередніх років, подібні програми часто були непослідовними, їх виконували лише частково, оскільки вони були декларативними і не достатньо науково обґрунтованими. Унаслідок цього нині доводиться вирішувати деякі завдання, які, згідно з логікою перехідної економіки, стосуються початкових її етапів.

Головна мета ринкової трансформації економіки України полягає у тому, щоб підвищити продуктивність і ефективність функціонування національної економіки, а відтак, створити надійний фундамент зростання добробуту населення. Детальніше, ця мета полягає у тому, щоб:*

стимулювати швидке економічне зростання;*

підвищити продуктивність праці;*

досягти світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;*

виготовляти достатні обсяги продукції, яка користується попитом;*

забезпечити високу якість товарів і послуг;*

створити умови для зростання реальних доходів населення. Досягнення цієї мети можливе лише за умови успішного вирішення комплексу взаємопов'язаних завдань перехідного періоду.

У ринковій економіці командні методи управління не ефективні. Тому для досягнення поставлених макроекономічних завдань країна з перехідною економікою повинна освоїти та розвинути непрямі методи регулювання - монетарну і фіскальну політику, створити відповідну інфраструктуру, за допомогою якої ці методи зможуть запрацювати.

1. Сучасний стан економіки України. Необхідність змін у структурній та інвестиційній політиці

З крахом комунізму і розпадом СРСР Україна вступила на світову арену як європейська країна зі значним економічним потенціалом. Відновлення незалежності поклало край семи десятиліттям існування Української Радянської Соціалістичної Республіки як частини централізованої командної економіки СРСР. Обираючи демократію і курс на вільно-ринкову систему, нова незалежна держава посіла законне місце у міжнародному співтоваристві націй.

Сьогодні Україну можна схарактеризувати як промислову країну з потужною сільськогосподарською базою. Основи для цього забезпечені родючою землею, багатими мінеральними ресурсами й освіченою робочою силою. Як друга за розмірами радянська республіка, Україна забезпечувала 17% промислового і 24% сільськогосподарського виробництва Радянського Союзу. Під кінець існування Союзу умови життя і рівень економічного розвитку в Україні можна було порівнювати з відповідними показниками європейських країн. Оцінки західних експертів, що ґрунтуються на оцінці купівельної спроможності, засвідчують, що ВНП України у 1998 p. дорівнював 108.5 млрд. і на душу населення становив 2,200 дол. (дані ЦРУ, 1999). Ці дані відображають болісне зниження показників виробництва і реального доходу приблизно на 50% з часу проголошення незалежності. Така глибока і тривала депресія (подібна до Великої депресії 1933 p. у США і Європі), спричинила високе безробіття і значне недовикористання інших продуктивних ресурсів, і як наслідок близько 50% сімей перебувають за межею бідності. Усе це результати різкого краху системи командного планування, переходу до нової ринкової системи, яка ґрунтується на приватній власності, і відокремлення від інтегрованої "імперської" радянської економіки.

На шляху ринкової трансформації економіки українське суспільство зазнало серйозних випробувань. Перехід відбувається дуже повільно, не завжди послідовно, зі значними матеріальними втратами та моральними збитками для населення. Серед чималої кількості різноманітних теорій, які намагаються пояснити характерні особливості цього процесу, пильнішої уваги заслуговує концепція, запропонована П. Конвеєм. Основна її ідея полягає у тому, що більшість проблем перехідного періоду пов'язані з нестачею заощаджень, опосередкованих через фінансові ринки.

Розвиток економічної ситуації в Україні у періоді депресії 1991-1994 pp. значно залежав від впливу стартових умов, успадкованих від СРСР: нагромадженого грошового надлишку, негативного шоку продуктивності та великого фіскального дефіциту. Грошовий надлишок - вимушені заощадження домогосподарств у вигляді готівки та банківських вкладів - означав надлишок купівельної спроможності в економіці. Зумовлена цим гіперінфляція була підтримана нестачею заощаджень, зокрема державних - дефіцит бюджету становив майже 10% ВВП. Реальна процентна ставка за вклади у фінансовому секторі майже два роки була від'ємною, що стало серйозним антистимулом для опосередкованих приватних заощаджень. Приватних заощаджень не вистачало для компенсації витрачання заощаджень державних, а іноземні позики були надто обмеженими, щоб помітно впливати на ситуацію.

Урядова стратегія фінансування дефіциту бюджету через інфляційний податок ґрунтувалася на нагромадженні приватним сектором номінальних активів у національній валюті. Це зумовило вилучення заощаджень з банківського сектора і переведення їх в іноземну валюту. Утворилося "зачароване" коло: зниження рівня організованих заощаджень - вищі темпи інфляції - зниження реальної процентної ставки - подальше зниження рівня організованих заощаджень. У поєднанні з системою адресного кредитування це призвело до так званого фінансового стримування. Від'ємна реальна процентна ставка за вклади у національній валюті зумовила фрагментацію ринку фінансових ресурсів. Нестача позикових коштів у банківському секторі означала їхнє раціонування і подальше зниження обсягу виробництва через низький рівень інвестицій.

Роки 1995-1999 в Україні можна вважати періодом відносної стабілізації. Країні вдалося подолати інфляцію, хоча зниження обсягу виробництва не припинилося, а тільки значно сповільнилися його темпи. На відміну від більшості інших постсоціалістичних країн, стабілізація була пов'язана не з повним усуненням дефіциту бюджету, а зі збалансуванням заощаджень. Україна отримала ширший доступ до іноземних позик. Завдяки поступовій відмові від адресного кредитування реальні процентні ставки стали додатними, а вклади у межах фінансового сектора зросли. Позитивні зміни у динаміці заощаджень стали однією з важливих