Зазначений Указ Президента пріоритетним завданням щодо приватизації майна у 2000-2002 pp. визначає забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які мають стратегічне значення для національної економіки, та продаж акцій таких підприємств промисловим інвесторам у єдиному пакеті.

Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000-2002 pp." затверджено основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна.

Державна програма приватизації визначає обсяги надходжень від приватизації. Фонд державного майна України повинен забезпечити надходження коштів до Державного бюджету України від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації та кредитуванням підприємств, у 2001-2002 pp. у сумі, еквівалентній, відповідно, 1,5 млрд. та 1 млрд. дол.

Приватизацію об'єктів та надходження коштів до Державного бюджету України в обсягах, визначених цією Програмою, передбачено забезпечити за допомогою таких заходів:*

поетапного продажу акцій ВАТ "Укртелеком", приватизація якого визначена за окремим законом;*

скорочення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;*

перегляду та уточнення переліку підприємств, які мають ' стратегічне значення для вітчизняної економіки та безпеки держави;*

скорочення кількості ВАТ, пакети акцій яких закріплені у державній власності.

За два роки до початку приватизації (1992 p.) розроблено та ухвалено пакет усіх базових законів: " Про приватизацію", " Про власність", "Про підприємництво" та ін.

Розробники моделі сертифікатної приватизації не ставили перед собою ілюзорних цілей, зокрема, реалізації ідеї соціальної справедливості. Відомо, що як тільки починається формальне дотримання принципу соціальної справедливості та вводять різні обмеження і пільги, то це відразу породжує корупцію. Розробники концепції сертифікатної приватизації свої рішення ухвалювали саме з огляду на такі обставини.

В Україні всі основні фонди оцінювались приблизно в 6,5 трлн. крб., третина з них (на 2 трлн. крб.) підлягала приватизації згідно з Державною програмою приватизації майна державних підприємств. Однак усі особисті заощадження громадян не перевищували 100 млрд. крб. У цій ситуації можливі були такі шляхи вирішення проблеми:*

по-перше, очікувати закінчення процесу первісного нагромадження капіталу, розтягнувши процес приватизації на десятки років. Одна з програм, яка була розрахована на 50 років, не отримала підтримки;*

по-друге, провести звичайний продаж державних підприємств з аукціону за найвищу ціну. Цей шлях, безперечно, призвів би до масового продажу найцінніших об'єктів країни у власність іноземцям, оскільки лише міжнародні інвестори мали для цього кошти і відповідний досвід. Менш цінні підприємства, а також нерентабельні і збиткові залишилися б знову тягарем для державного бюджету. Продаж найбільших українських підприємств у власність іноземним промисловим інвесторам у деяких випадках міг би становити потенційну загрозу національній безпеці;*

по-третє, провести приватизацію швидко, залишаючи підприємства у власності громадян, проте безкоштовно, тобто за допомогою сертифікатів.

Останній шлях і було взято за основу. Майно, що підлягало приватизації, оцінили і визначили вартість приватизаційного майнового сертифіката.

Однак процес сертифікатної приватизації затягнувся на багато років, тому було втрачено суть цього вибору. Відіграла негативну роль у цьому і ринкова непідготовленість (неграмотність) населення. Приватизаційні майнові сертифікати не забезпечили ані одержання дивідендів, ані реальної участі в управлінні підприємством.

Можна виділити такі недоліки сертифікатної приватизації в Україні:*

неможливість використання сертифіката частинами;*

наявність кількох видів сертифікатів, що ускладнює процес приватизації;*

сертифікати є лише титулами власності і не забезпечують припливу інвестицій;*

сертифікатна приватизація не передбачає запровадження ефективного механізму контролю за приватизованим підприємством;*

цей метод не є прозорим.

В Україні, на відміну, наприклад, від Чехії, трудовий колектив мав пільгу щодо першочерговості приватизації підприємства. Отже, працівники новоствореного акціонерного товариства, отримавши контрольний пакет акцій, не продавали його. Унаслідок цього не було грошових надходжень, структурної перебудови підприємства не проводили, оскільки боялися скорочення робочих місць.

Унаслідок сертифікатної приватизації близько 11 тис. великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства (AT). Безперечно, це процес позитивний, оскільки акціонерні товариства мають змогу акумулювати кошти. Після реструктуризації додаткові емісії акцій можуть забезпечити приплив капіталу на підприємство і залучення нових технологій.

Одним із головних джерел припливу капіталу є іноземні інвестиції.

Такий варіант розвитку акціонерного підприємства має свої позитивні наслідки, оскільки іноземний інвестор, по-перше, не зрощений з державною бюрократією і діє за прийнятими в міжнародному співтоваристві правилами. По-друге, такий інвестор схильний до довготермінових рішень більше, ніж вітчизняний. По-третє, самим фактом своєї присутності, технологічними і фінансовими зв'язками він інтегрує Україну в міжнародне економічне співтовариство.

Сертифікатна приватизація призвела значного розпорошення прав власності. На кінець 1998р. близько 46 мільйонів громадян отримали приватизаційні майнові сертифікати. За словами Голови Фонду державного майна України (ФДМУ), незважаючи на всі недоліки приватизаційних процесів, приватизовані підприємства в Україні працюють загалом ефективніше, ніж державні.

В Україні сьогодні відбувається активний процес підготовки об'єктів приватизації для залучення стратегічного інвестора. ФДМУ накопичив значний досвід проведення конкурсного продажу, який є ключовим моментом індивідуальної приватизації. Упродовж 1995-1999 pp. ФДМУ за результатами конкурсів уклав 900 угод купівлі-продажу. До державного бюджету від цього надійшло 830 млн. грн.

Станом на 1 січня 2001 p. в Україні приватизовано 73349 підприємств. На значній кількості з них після зміни власників відбувається реструктуризація, що супроводжується скороченням кількості працівників та спадом виробництва. Однак позитивним прикладом може бути Київський пивоварний завод "Оболонь". У післяприватизаційному періоді ЗАТ "Оболонь" жодного разу не допустило зниження обсягу виробництва. Навпаки, випуск продукції постійно нарощують: порівняно з першими роками він збільшився у 7,9 раза, а сплата до бюджету та позабюджетних фондів - в 11 разів.

Домогтися таких результатів дали змогу, по-перше, сучасна ідеологія керівництва підприємством, його потужною виробничою базою; по-друге, розуміння вимог ринкової економіки, фаховий маркетинг; по-третє, постійні пошуки шляхів зміцнення