й промислові підприємства, передусім вугільної промисловості, які щорічно одержували дотації в обсязі мільйонів і мільйонів карбованців. Проте в офіційних джерелах, економічній літературі такі підприємства характеризувалися не як банкрути, а як «малорентабельні», «збиткові», «нерентабельні». В силу відсутності відповідного закону справи про банкрутство арбітражні суди не порушували. Хоча в кожній республіці колишнього СРСР було дуже багато неплатоспроможних підприємств, особливо в галузі сільського господарства.
Однією з характерних рис економічної ментальності, що склалася сьогодні у більшості пострадянських країн, є майже всеохоплююче негативне сприйняття процедур банкрутств суб’єктів підприємницької діяльності. З точки зору більшості пересічних громадян сам термін „банкрутство” асоціюється з чимось жахливим і непоправним. Психологічно процедура банкрутства підприємства і тим паче фізичної особи сприймається як чиясь персональна трагедія, остаточне припинення бізнесу і всіх надій, що з ним пов’язані.
Насправді ж існує нерозуміння того, що банкрутство далеко не завжди супроводжується повною ліквідацією бізнесу, а, навпаки, частіше означає перерозподіл економічних ресурсів від недієздатних до ефективніших власників. У такому розумінні процедуру банкрутства підприємства слід розглядати як одну із форм реструктурування, реорганізації бізнесу.
Протягом кількох сторіч інститут банкрутства компаній із подальшою ліквідацією чи реструктуризацією їхніх активів залишається невід’ємним і ефективним інструментом ринкового регулювання у переважній більшості країн, де взагалі існує ринкове господарство. Цей інститут або механізм одночасно виконує кілька важливих функцій. Першою і найголовнішою його функцією є правовий захист майнових прав суб’єктів ринку. Існування дієвого механізму повернення боргів суттєво зменшує ризик господарської діяльності, стимулює відповідальність і додаткову активність суб’єкта ринку і по суті є однією з ознак приватної власності взагалі.
У макроекономічному розумінні інститут банкрутства і ліквідацій виконує роль санітара, який оздоровлює ринкове середовище. Кожне підприємство, що опинилося у складній фінансовій ситуації і не в стані вчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями, тим самим зменшує ефективність економічної діяльності своїх ділових контрагентів.
У специфічних умовах ведення бізнесу у пострадянських країнах ця проблема впливу фінансово неспроможних компаній на більш здорові призвела до поширення так званої кризи неплатежів, коли внаслідок всеохоплюваності дії цієї кризи механізм банкрутства у його первісному вигляді втрачає свій економічний зміст, оскільки занадто багато компаній технічно є банкрутами й об’єктивно відрізнити серед них потенційно життєздатні від нежиттєздатних дуже важко.
Залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як:
механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких виявився об’єктивно невдалим і не має потенціалу;
шлях розв’язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук наявних альтернатив розвитку з іншими власниками і новими можливостями;
механізм юридичний - для підвищення ефективності діяльності підприємство може насправді не потребувати нічого, окрім можливості почати бізнес „із нової сторінки”, позбувшись тягаря старих боргів;
форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватні руки.
1.2 Причини банкрутства
Фінансове оздоровлення неспроможних підприємств неможливе без аналізу причин виникнення банкрутства. Причини банкрутства підприємств різні та численні. Але серед них можна виявити дещо спільне, що дасть змогу їх згрупувати та класифікувати. Головним для наступного пошуку шляхів фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств повинне стати кваліфіковане вивчення причин банкрутства.
Передумови банкрутства слід розглядати як цілісну взаємодію факторів. Одні з них можуть бути зовнішніми щодо підприємства і практично не піддаються впливові або ж дуже слабкі. Інші – внутрішнього характеру і безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство найчастіше є результатом спільного та одночасного впливу всіх факторів. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств викликана зовнішніми причинами та 2/3 – внутрішніми причинами.
Для методичних цілей проведення аналізу причин виникнення банкрутства підприємств і пошуку їхнього фінансового оздоровлення розглянемо основні зовнішні та внутрішні причини банкрутства у
Найбільше впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств кризовий стан української економіки: останні роки характеризуються загальним падінням виробництва. [10]
Сьогодні українські підприємства не мають можливості продавати достатню кількість своєї продукції за гроші, не мають можливості суттєво реструктурувати старі борги і збитки, у тому числі податкову заборгованість, мають обмежений доступ до банківського фінансування та нових технологій, досі утримують високий рівень постійних витрат.
Існування колосальної взаємної заборгованості підприємств одне одному, банкам, бюджету і приватним компаніям створює умови для глибинного спотворення системи економічних інтересів, що формується навколо великих і середніх промислових підприємств. Сьогодні жодна із зацікавлених сторін (менеджери та робітники, власники, інвестори, держава) не хоче або не може втілювати заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємств. Із технічної точки зору переважна більшість українських промислових підприємств фінансово неспроможні, тобто банкрути.
Іншим та не менш важливим за своїм значенням фактором, що впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств і загрозу банкрутства, є політична нестабільність суспільства. Слабка державна влада призводить до недосконалості законодавства в галузі господарського права. Це проявляється у ставленні держави до виробничої та підприємницької діяльності, частих змінах законодавства (іноді заднім числом), високому рівні оподаткування, умовах експорту-імпорту тощо. Важливим фактором впливу на фінансовий стан підприємств можна вважати сповільнення розвитку науки та техніки. Не секрет, що вітчизняні підприємства у своїй більшості неохоче впроваджують наукові досягнення, особливо через брак коштів, що досить вагомо впливає на прибутковість виробництва.
Крім того фінансова неспроможність українських підприємств, яка визначає юридичний факт їхнього банкрутства, багато в чому являється наслідком неефективного фінансового менеджменту: адже так чи інакше в основі банкрутства полягають переважно фінансові причини. До основних з цих причин відносяться:
1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що заважає нормальному здійсненню його