Тема: Аналіз та планування податкових платежів на підприємстві.

План:

Вступ.

Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, що акумулюються в бюджетному і позабюджетному державному централізованому фондах в основному завдяки функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, зв'язані з податками, у тім чи іншому ступені торкаються усього населення країни, тому основні теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки фахівців (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але і звичайних громадян.

Система оподатковування в Україні почала формуватися з 1991 р. Незважаючи на незмінність основних принципів і підходів до побудови цієї системи, викладених у Законі України "Про систему оподатковування" від 25.06.1991 року № 1251-XII, вона проте постійно змінюється: вносяться доповнення, уточнення, виправлення (останні зміни від 16.01.2003 р.). Правові норми, що регулюють відносини, зв'язані зі збором, розподілом і використанням податкових надходжень в Україні, відбивають усі зміни державної фінансової політики, спрямовані на подолання кризи і створення ефективної ринкової економіки.

Нестабільність податкового законодавства істотно ускладнює практичну підприємницьку діяльність і вивчення податкової системи. Численні зміни і доповнення, постійно внесені в законодавчу базу, ведуть до швидкому старінню навчальної літератури і вимагають постійного її відновлення.

Ціль вивчення податкової системи України — сформувати знання теоретичних основ оподатковування і податкової політики, функціонування механізму оподатковування, методів податкової роботи.

1. Податкові платежі підприємства: сутність, види та джерела сплати.

Податки — це обов'язкові, індивідуальні безоплатні платежі, стягнуті з організацій і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві власності, господарського ведення чи оперативного керування коштів з метою фінансового забезпечення діяльності держави і (чи) муніципальних утворень. Податки, збори, мита й інші обов'язкові платежі виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція полягає у вилученні в підприємця й окремих громадян частини приналежної їм вартості в скарбницю держави; регулююча функція означає, що податки як активні учасники перерозподільних процесів впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, підсилюючи чи послабляючи нагромадження капіталу, розширюючи чи зменшуючи платоспроможний попит.

Регулююча функція виявляється через податковий механізм, що представляє собою сукупність організаційно-правових норм і методів керування оподатковуванням, включаючи широкий арсенал різного роду надбудовних інструментів (податкових ставок, пільг, способів обкладання, санкцій). Держава додає своєму податковому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства.

Іноді поряд з перерахованими виділяють також розподільну і контрольну функції податків. Цим підкреслюється, що податки будучи складовою частиною фінансів як економічної категорії, крім специфічної (фіскальної) функції виконують і загальні функції фінансів (розподільну і контрольну).

Питання про те, наскільки ефективно держава може використовувати регулюючу функцію податків, є одним з центральних у теорії оподатковування. Історія розвитку податків – це історія боротьби двох основних напрямків в економічній теорії – монетаризму і кейнсіанства.

Прихильники монетарних методів, до яких відносилися також основоположники класичної політекономії і теорії податків А. Смит і Д. Рикардо, вважали, що податки в основному повинні виконувати фіскальну функцію і бути нейтральними щодо економічних процесів. Кейнсіанці відстоювали необхідність посилення державного регулювання економіки за допомогою фінансових регуляторів, у тому числі податків.

На різних етапах економічного розвитку при проведенні податкових реформ пріоритетним ставали то монетарні, то кейнсіанські підходи до удосконалювання оподатковування.

В даний час практично ніхто не заперечує необхідності використання податків як фінансових регуляторів; йде пошук інтеграції неокласичних (монетаристських) і кейнсіанських моделей, створення нової теорії податків, що увібрала б у себе позитивні елементи різних напрямків фінансової науки, розроблених у минулому.

Податки можна класифікувати по різних ознаках. По методу встановлення податків, їх розділяють на прямі і непрямі. Передбачається, що остаточним платником прямих податків стає той, хто одержує доход, володіє майном (податок на прибуток підприємства, податок на нерухоме майно). А остаточним платником непрямих податків – споживач товару, на який податок перекладається шляхом надбавки до ціни (ПДВ, акцизний збір, мито). По ступені обліку фінансового положення платника податків прямі податки підрозділяють на особисті і реальні. Механізм числення і сплати особових податків враховує платоспроможність, тому що вони сплачуються в залежності від величини доходу, отриманого платником. Реальними податками (на торгово-промислові будинки, землю й ін.) обкладається майно як фізичних, так і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових обставин платника податків. У залежності від способів установлення податкових ставок податки підрозділяються на пропорційні, прогресивні і рівні. До пропорційного відносяться податки, що припускають сплату однакової суми з кожної одиниці обкладання. Ставки прогресивних податків зростають зі збільшенням одиниці обкладання. Рівний податок береться в однаковій сумі з усіх платників. Єдина його перевага – простота стягування.

У залежності від того, якому рівню державної влади надане право встановлення, стягування і розподіл податків, вони поділяються на загальнодержавні, регіональні і місцеві.

У залежності від установленого порядку використання податки підрозділяють на загальні і спеціальні. Загальні податки не мають особливого призначення і можуть бути використані для покриття будь-яких видів витрат державного і місцевого бюджетів, спеціальні податки стягують для цільового фінансування деяких заздалегідь визначених витрат.

По економічному змісту об'єкта оподатковування виділяють п'ять груп податків: на майно, на використання різних ресурсів, на доход або прибуток, на різні дії – господарські акти, фінансові операції, інші.

По суб'єктах оподатковування розрізняють податки:

По джерелах сплати податки, збори й інші податкові платежі поділяються на три групи:

1) податки і збори, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) – це податок на додаткову вартість, акцизний збір, мита;

2) податки, що відносяться на собівартість