Як свідчать наведені дані, протягом 8 років бюджет країни формувався із значним дефіцитом або перевищенням його видатків над доходами. Цей дефіцит був вище встановлених стандартів (за стандартами МВФ він повинен знаходитись в межах 2-3% ВВП). Лише в 1999 році розмір дефіциту був доведений до 1,6% ВВП, а починаючи з 2000 року країна вперше мала бездефіцитний бюджет.

Про зрушення, які відбулися, свідчать такі дані: за офіційною статистикою Держкомстату України, у 1992 році – першому році незалежності – дефіцит зведеного бюджету складав 13,7, а державного – 17,3 відсотка від ВВП. Бюджетний дефіцит повністю покривався за рахунок емісійного ресурсу – випуском інфляційних грошей, тобто за допомогою інфляційного податку. З врахуванням кредитів НБУ, які надавалися сільському господарству та вугільній галузі фактично на незворотній основі, рівень бюджетного дефіциту у 1992 році перевищив астрономічні параметри - 37 % ВВП.

Такою ж критичною була ситуація і у 1993 році. Якщо у 1992 році грошова емісія зросла в 11 разів, то у 1993 році - в 19.

За рахунок емісійних ресурсів НБУ було профінансовано 36,3 відсотка бюджетних видатків. Ця сума перевищує рівень бюджетних надходжень за рахунок податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Отже, на той час основним джерелом доходів була не податкова система, а пряма емісія НБУ. У формуванні бюджетних ресурсів податки відігравали лише допоміжну функцію.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 1994 року, коли відповідно до програми “Шляхом радикальних економічних реформ” було зроблено основні акценти на першочерговій макроекономічній стабілізації, припиненні емісійних кредитів і забезпеченні реальної самостійності НБУ, його відокремленості від бюджету.

Результативність відповідної політики позначилася не відразу. Якщо у 1997 році дефіцит державного бюджету був ще досить високим – 6,7 відсотка ВВП, то у 1998 році він зменшився у 3,3 раза – до 2,1 відсотка, у 1999 році – 1,6 відсотка.

Ці процеси закріплено лише у 2000 році – коли бюджетний рік завершено з профіцитом 0,44 % від ВВП., а у 2001 – профіцит 0,21%.

Від 37 відсотків дефіциту у 1992 році - до 0,21% відсотка профіциту у 2001 році - ось той дійсно драматичний та складний за своїм змістом шлях, який пройдено за 10 років реформування бюджетної сфери.

Ситуація, що склалася в бюджетній політиці, відображує процеси в економіці: за роки кризи 1990-1999рр. ВВП скоротився на 59,2%.

Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у мирний час. Потрібно було п’ять років, щоб поступово вивести економіку країни з кризового стану. Тенденція до зменшення доходної частини Державного бюджету у ці роки поступово змінюється на краще, що дозволило у 2000 році довести її до 20% ВВП. У 2001 році продовжилися позитивні зрушення в економічному стані. У 2001 році розмір валового внутрішнього продукту склав 201,9 млрд. гривень. Зокрема, за 2001 року зростання ВВП склало 10,5 відсотків проти 5 відсотків зростання у відповідному періоді минулого року. Зростання ВВП було обумовлено збільшенням валової доданої вартості у всіх основних видах економічної діяльності, зокрема у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – на 24,6 відсотка, обробній промисловості на 21,9 відсотка, у будівництві - на 9,3 відсотка, торгівлі – 14,3 відсотка.

Співвідношення обсягу бюджету і валового внутрішнього продукту – важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей показник матиме тенденцію до зростання. Це зумовлено підвищенням ролі держави в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумних форм і методів цього перерозподілу. Справедливе є те, що в нинішній ситуації ще недостатньо ефективно використовується бюджетний механізм в управлінні економікою.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет (без Пенсійного фонду) повинно перерозподілятися не менше 30 відсотків ВВП. Таке співвідношення буде найбільш оптимальним і зумовлюється соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.

Формування доходів бюджету є результатом розподілу валового національного продукту, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. На стадії первинного розподілу формуються доходи юридичних і фізичних осіб, що мають безпосереднє відношення до створення ВНП. Перерозподіл первинних доходів полягає передусім у їх оподаткуванні з боку держави, тобто, її доходи мають вторинний характер. Держава може отримувати первинні доходи тільки як монопольний власник засобів виробництва.

У 1994 році Закон “Про систему оподаткування” був прийнятий у новій редакції, з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992-1993 рр. До нього були включені як податки, так і інші обов’язкові платежі, що справляються на території України, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Суб’єктами оподаткування є фізичні і юридичні особи (господарські структури). Державні податки включають: податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян, плату за землю, лісовий доход, екологічний податок, державне мито, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, ввізне мито, плату за воду, промисловий податок, податок на промисел, податок на майно.

Крім перелічених податків і зборів, підприємства і господарські організації сплачували бюджету відрахування в Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і захисту населення, відрахування на геологорозвідувальні роботи, відрахування в фонд конверсії тощо.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені інші державні збори та обов’язкові платежі. Так, до бюджету до 2002 року надходили кошти від приватизації майна, зараз – доходи від реалізації військового майна тощо.

Основним джерелом доходів Державного