Економічною основою сучасного всесвітнього господарства служить інтернаціоналізація виробництва - розвиток такого організаційно-економічного співробітництва, що випуск виробів в одних країнах поєднує з їх споживанням з інших. Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний поділ праці.

Інтернаціональні економічні відносини встановлюються між комплексними економічними системами, якимись є нації, держави. В економічному плані нація являється поняттям складним і багатогранним:

а) це центр економічної діяльності, який розрізняється:

- по своїй природі: сільське господарство, промисловість, торгівля і т.д;

- по своєму походженню: індивідуальні підприємства, великі підприємства, державні підприємства;

- за умовами діяльності: умови конкуренції, монополії і т.д.

б) по-друге, нація - це центр сил, значення і вплив яких виходять за рамки географічного і політичного простору.

Позиції держав у міжнародній економічній системі розрізняються в залежності від обсягу виробництва і національного доходу, а також від обсягу їхнього національного капіталу, у залежності від який знаходиться їхнє положення як міжнародних чи кредиторів боржників.

1. Розвинуті індустріальні країни займають перше місце у світовому імпорті й експорті.

2. У той час як розвинуті країни імпортують головним чином сировинні матеріали і продукти харчування, а експортують в основному готову продукцію, слаборозвинені країни є імпортерами головним чином готової продукції й експортерами продовольчих товарів і сировини.

3. Розвинуті країни є донорами капіталів і в такий спосіб одержують великі доходи від своїх інвестицій.

У структурі міжнародної економічної системи можна виділити:

1. Міжнародну систему торгівлі товарами і послугами.

3. Міжнародний ринок капіталів і закордонних інвестицій.

4. Міжнародна ринок робочої сили.

5. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини.

Дослідження закономірностей формування всіх цих зв'язків і перспектив їхнього розвитку показує, що генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів і послуг, економічному зближенню й об'єднанню окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економічної системи, як системи комплексу міжнародних економічних відносин. Це інший, більш високий рівень міжнародних економічних відносин.

Глобалізація економічних взаємовідносин

Економічний, соціально-політичний, культурний роз-виток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із дже-релами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фі-нансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають між-народна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських про-цесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація економічного розвитку випливає з гли-бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі-кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба-чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис-теми. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн.

Процес формування елементів глобальної економічної системи розви-вається одночасно в двох напрямках [17]. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає пос-тійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечу-вали безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення нього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й еко-номічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 % [17].

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в склад-ній системі світогосподарських зв'язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі МЕВ зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує прак-тично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансфер технологій і т. п.

Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить 1/5 всієї виробленої у світі продукції [17], і ця частка постійно зростає, особливо в умовах міжнародної інтеграції.

Під терміном зовнішня торгівлям розуміють торгівлю будь-якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) й оплачуваного вивозу (експорту) товарів [10].

З другої половини XX ст., коли міжнародний обмін набув «вибухового» характеру, світова торгівля розвивається високими темпами. В період 1948—2000 рр. світовий торговельний оборот зріс у 17 разів [17]. Період між 1950 і 1970 р. був надзвичайно плідним для розвитку міжнародної торгівлі. Саме в цей період було