У цілому ж варто визнати, що глобальні капітальні потоки є у відомому змісті великою перевагою глобалізації, хоча і нав'язують країнам визначену дисципліну і правила гри.

Але прагнучи до максималь-них вигод і до спекулятивного самозростання, глобальний капітал може породжувати потужні спекулятивні фінансові потоки, які руйнують економіку слабких держав і дестабілізують фінансові ринки навіть сильних держав. Саме спекуля-ції глобальних корпорацій призвели до руйнівної світової фінансової кризи 1997- 1998 рр., небаченої за своїми масштабами. За неконтрольованої і некерованої глобалізації такі кризи неминуче повторюватимуться, оскільки будуть відтворюватись умови їхнього виникнення. Під час таких криз найбільші втра-ти несуть фінансове слабкі країни. Приклад Росії є особливо характерним. Міжнародний фінансовий капітал не прийшов їй на допомогу, бо це було поза його інтересами. Недавні події показали, що навіть США - цей наймогутніший глобалізатор, що генерує світові фінансові потоки, дістають у відпо-відь потужні хвильові удари глобальної фінансової кризи. Особливо непринадні перспективи нових, фінансово слабких країн, до яких належить і Україна.

Провідні в економічному плані країни прагнуть отримати до-вгострокові стратегічні переваги. Для цього застосовуються такі засоби, як зовнішньоекономічні війни, ослаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення напружених геополітичних ситуацій. Країни, не спроможні забезпечити оптимальні темпи відтворювальних процесів, залишаються на периферії діло-вої активності у світі, виконують допоміжну роль. Завдяки зов-нішньоекономічним зв'язкам їхнє національне багатство підтри-мується потугою світового відтворювального процесу, але самі вони не беруть участі в розподілі світового прибутку.

Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародних економічних відносинах роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску й навіть економічного шантажу. Іноді саме так складаються взаємовідно-сини «бідних» і «багатих» країн у міжнародних торговельно-еко-номічних і валютно-фінансових операціях. Усе це ставить під загрозу безпеку світової економіки.

Поняття безпеки, яке застосовувалось раніше щодо воєнної сфери, в сучасних умовах поширюється на економічні, екологічні, гуманітарні, політичні відносини. Це зумовлено певною деваль-вацією воєнних факторів безпеки, з одного боку, а з іншого — підвищенням ролі економічних, політичних, екологічних та інших складових національної безпеки.

Під міжнародною безпекою розуміється такий стан міжнародних і військово-політичних відносин, за якого гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної країни, а також практично виключається загроза воєн і збройних конфліктів завдяки розв'я-занню міжнародних і регіональних суперечностей.

Форми систем підтримки міжнародної безпеки можуть бути найрізноманітнішими, що зумовлюється широтою їхнього геополітичного охоплення, рівнем розвитку країн-учасниць, орієн-тацією підтримки (політичною, економічною, військовою) тощо.

Економічна безпека (міжнародна і національна) має загально-світовий характер і торкається різною мірою інтересів усіх держав. Спочатку питання про економічну безпеку виникло в середовищі країн, що розвиваються. Це дістало відбиття у принципах Бра-зильської концепції колективної економічної безпеки (1974 р.). У 1985 р. проблема міжнародної економічної безпеки була вперше внесена на розгляд ООН.

Під міжнародною економічною безпекою розуміється така еко-номічна взаємодія країн, яка виключала б навмисне завдання збитку економічним інтересам якоїсь країни. Це передбачає створення від-повідного міжнародно-правового механізму.

Проблема економічної безпеки зачіпає інтереси багатьох країн. Як показує світовий досвід, збиток економічним інтересам завдається різноманітними засобами: порушенням нормального стану міжна-родної торгівлі (застосування ембарго, введення надмірних кіль-кісних і тарифних обмежень, штучне підвищення або зниження цін на ті чи інші товари), створенням перепон на шляху міжнародного руху технологій, порушенням практики комерційної ді-яльності та ін.

Навмисний збиток може завдаватися національній валютній системі країни шляхом заниження курсу національної валюти, заморожування вкладів в іноземних банках, введення кредитних обмежень. Інколи цілеспрямовано порушується порядок руху ка-піталу, зокрема через відтік капіталу, незаконну реквізицію або націоналізацію без компенсації власності іноземних інвесторів.

До порушень міжнародної економічної безпеки належать орга-нізація цілеспрямованого відпливу наукових кадрів і кваліфіко-ваних робітників, невиконання вимог чинної системи міжнарод-ного транспортного повідомлення всупереч відповідним угодам.

Дедалі частіше порушуються умови екологічної безпеки, що призводить до серйозних економічних утрат.

Сучасна світова практика знає такі основні шляхи підтримання економічної безпеки: стримування небажаних дій за допомогою різноманітних засобів тиску, застосування проти порушника прак-тичних засобів впливу на рівні окремих держав. Сюди входить і політичний процес, який завершує або доповнює силові дії, юри-дичне оформлює їх. Усі ці заходи потребують певного рівня еко-номічної сили держав, що їх застосовують.

Інший напрям підтримання міжнародної економічної безпеки традиційно передбачає створення рівноваги сил шляхом орга-нізації різноманітних об'єднань і блоків на регіональному і між-народному рівнях. Проте сила стає дедалі менш дійовим засобом примусу, оскільки її використання обходиться надто дорого. Еко-номічна взаємозалежність звичайно вигідна для обох сторін, а розрив відносин завдає обопільного збитку.

Спрямованість зовнішньої і внутрішньополітичної діяльності кожної держави пов'язана з об'єктивними національними інтере-сами, наявністю загрози цим інтересам і необхідністю протидії такій загрозі. Взаємозв'язок і взаємозумовленість цієї тріади (інте-реси, загроза, протидія) є фундаментом національної безпеки.

Національна економічна безпека — це захищеність економіки від внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників, що порушують нор-мальне функціонування процесу внутрішнього відтворення, підри-вають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість у суспільстві, а також загрозу самій державі.

На даний момент доля України не може не викликати побоювань, бо вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції