Аналіз світового досвіду показує, що ринкові трансформації, не збагачені технологічними проривами, не можуть принести економічне диво. Прикладом можуть служити десятки "ринкових" країн Латинської Америки, Азії, а надто Африки, що десятиліттями залишаються в стані економічної деградації. З іншого боку, нові індустріальні країни - "східноазіатські тигри" прорвали монополію головних глобалізаторів і вийшли на шлях економічного та соціального прогресу саме завдяки технологічним проривам.

В умовах глобалізації найчас-тіше підривається монополія елітних країн на високі технології. Глобальні ринки породжують попит настільки інтенсивно і масштабно, що пересиченим і втомленим лідерам не вдається його задовольняти, незважаючи на "викачу-вання умів".

Утвориться величезний, небачений раніше глобальний вакуум високих технологій, бо нові технологічні системи вимагатимуть інтенсивної заміни новітніми. Тут і з'являється шанс для нових індустріальних країн, а також для України на власні технологічні прориви глобального масштабу і характеру, що базуються на глобальному "замовленні" і глобальному попиті.

В умовах глобалізації ринкові трансформації можуть бути ефективні тільки в разі, коли вони органічно сполучаються з технологічними проривами і технологічними системними трансформаціями. Виникають дві проблеми:

інтереси лідерів і глобальна конкуренція жорстко обмежують можливості технологічних проривів відсталих країн, котрі не мають достатніх інвестицій у нові високі технології;

2) такі країни не можуть забезпечити комплексного, фронтального технологічного прориву.

Але це вже проблема національних стратегій розвитку.

Такі країни, як Україна, лише останнім часом штучно, через інтереси глобалізаторів, потрапили до технологічно відсталих. Ще 10 років тому, за даними ООН, Україна була серед 20 надрозвинутих країн світу. Технологічний потенціал у цілому ряді секторів (космос, радіоелектроніка, авіабудування, суднобудування, виробництво танків, електрозварювання, нові матеріали та ін.) в Україні зберігся. Тому, у принципі, технологічний прорив і випередження західних країн для України можливі щодо цілого ряду напрямів. Тут знадобляться стратегії локальних технологічних проривів (наприклад, виробництво уні-кальних літаків, але воно обов'язково вимагає високого рівня інтеграції, а це вже проблема державного менеджменту і міжнародної кооперації).

Друга проблема - негативний і стримуючий вплив "глобальної влади" на технологічний розвиток України. Головні суб'єкти глобалізації прагнуть монополізувати своє технологічне лідерство, утримувати його на всіх захопле-них напрямах, нав'язуючи новим незалежним країнам статус середньорозвинутих. Транснаціональні корпорації і країни Заходу прагнуть до монополізації інновацій і до максимальної закритості їх в "елітному" колі. Трансфер високих технологій та інновацій у відстаючі країни всіляко гальмується. Монополі-зація інновацій веде до придушення міжнародної конкуренції в галузі технологій. Україна не повинна приймати такі рецепти. За даними ООН, вона спро-можна прогодувати 1 млрд. людей. Це достатня база для створення власних інвестиційних ресурсів і для покладання на власні сили. Урядові України варто відмовитися від випрошування кредитів МВФ і Світового банку, від кабаль-них "меморандумів диктату" цих організацій.

Глобалізація надає величезні переваги західним країнам-лідерам - вироб-никам і споживачам інформаційно-інтелектуальних технологій в усіх їхніх проявах. Але гарантії монополії на високі технології глобалізація не дає нікому. Тому можливість технологічних проривів і випереджаючого розвитку в одному чи багатьох напрямах залишається й у таких середньорозвинутих індустріальних країн, як Україна, котрі мають високий науково-технічний потенціал, ефективно організовану інтеграцію науки і виробництва, а головне - сучасні кадри, що у XXI ст. стануть визначальним чинником розвитку. Тобто вирішальними будуть висока мобілізаційна здатність, наявність політичної і державної волі, стратегія покладання на власні сили і можливості. Шанси на прорив і включення в глобальні змагання на випередження мають багато кра-їн, у тому числі й наша. Далеко не всі вони витримають марафон. Але відмо-витися від участі в ньому - значить втратити будь-який шанс на ефективний розвиток.

Нова глобальна інформаційна економіка ніби відривається від старої індустріальної і навіть постіндустріальної економіки західних країн. Вона дедалі більше стає віртуальною. Цим украй підривається фондоутворення в галузях традиційної економіки. На фоні її дезінтегрованості посилюється глобальна інтеграція інформаційно-інтелектуальної економіки. Поступово утворяться два економічних уклади: старий індустріалізм і новий технотрон-но-інформаційний (інтелектуальний) глобалізм. Співіснування цих двох укладів - складний процес, що неминуче веде до потрясінь і "зупинок" у глобальних технологічних перегонах. Старі галузі не збагачуються новими технологіями і, деградуючи, слугують "стоп-краном" у розвитку економіки в цілому. Починаючи з 2000 р. всі три глобальних центри розвитку - США, Європа, Японія опинилися в зоні спаду [3].

Ініціатори прискореної і силової глобалізації та інформатизації очікували розширення ринків для традиційних галузей, нового імпульсу для зростання продуктивності праці і прибутковості, розширення меж циклічних піднесень завдяки перманентно-каскадній модернізації, безкризового руху протягом десятиліть. Розрахунок на глобалізацію стосувався також інтенсифікації інформаційного обслуговування, прискорення фінансових потоків, підвищен-ня ефективності й окупності інвестицій.

Проте, як показує досвід США та інших головних "дійових осіб", глобалізація не тільки не прискорила, а й навіть загальмувала процес передачі технологій та інновацій в індустріальні галузі традиційної економіки. Майже беззатратні, спекулятивно зростаючі нові галузі відриваються від старих, ресурсомістких галузей. Відчуженість традиційної індустріальної економіки від нової технотронно-інформаційної глобалізованої економіки США сягає апогею. Остання паразитує на старих галузях, підриваючи не тільки їх, а й усю