Незважаючи на формальну спадкоємність, СОТ за рядом па-раметрів відрізняється від ГАТТ. Так, на відміну від ГАТТ, СОТ не пов'язана з ООН. Крім того, специфічна юридична сутність СОТ визначає особливості вступу до неї. СОТ — це система вироб-лених на багатосторонній основі міждержавних угод, спрямованих в остаточному підсумку на забезпечення доступу держав на ринки одна одної на двосторонній основі.

Окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще низку угод [1, 16].:*

Генеральну угоду про торгівлю послугами;*

Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;*

пакет пов'язаних з ГАТТ угод з питань митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, антидемпінгових процедур, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар'єри в торгівлі тощо.

За оцінками, компетенція СОТ поширюється на товарооборот вартістю 5 трлн дол., а її діяльність має приносити світовій еко-номіці близько 250 млрд. дол. додаткового доходу щорічно [20].

СОТ намагається знизити середньозважену ставку митних та-рифів розвинутих країн. Під час функціонування ГАТТ багато держав компенсували зменшення митних зборів так званими нетарифними бар'єрами (дотації національному виробництву, впро-вадження різноманітних стандартів та норм, сертифікація то-варів).

Уже після створення СОТ деякі розвинуті країни Заходу дедалі настійливіше почали закликати до узалежнення торговельних ре-жимів від трудових та екологічних стандартів. Адже країни, в яких ці стандарти нижчі, отримують «неринкові» переваги за рахунок низьких витрат виробництва.

В ході першої конференції країн—членів СОТ на рівні мі-ністрів (грудень 1996 р.) були сформульовані й інші проблеми, які розв'язуватиме СОТ. До них належать: скасування обмежень з боку США та ЄС на ввезення текстильних товарів з азійських країн, «регіоналізм», тобто активне поширення угод про префе-ренційну торгівлю між групами країн; лібералізація ринку ін-формаційних технологій та фармацевтики; «прозорість» системи державних закупок; лібералізація ринку фінансових послуг; пере-міщення робочої сили, морського транспорту тощо.

Крім того, СОТ має вирішувати питання, поставлені ще на Уругвайському раунді ГАТТ: про охорону інтелектуальної влас-ності, санітарний та фітосанітарний контроль, який також може стати перешкодою на шляху вільної торгівлі.

Отже, сучасна світова торгівельна система має вигляд тріади: Європа, Північна Америка, Південно-Східна Азія, всередині якої проходять основні товаропотоки.

Хоча в останні декілька років намічається посилення ролі в світовій торгівельній системі країн, що розвиваються і одночасне зменшення частки розвинутих країн [14, 21]. Проте в абсолютному і процентному вираженні частка останніх значно переважає.

При більш детальному розгляді світова економічна система являє собою “мозаїку” утворену різного роду регіональними об’єднаннями країн. Причому переважна більшість товарних потоків проходить всередині сегментів. Це – явище регіоналізації світової торгівлі і економіки в цілому.

При ще більш детальному розгляді вищезгадана регіональна “мозаїка” розпадається на більш дрібні сегменти – ринки діяльності окремих ТНК, роль яких останні десятиліття посилюється як в світовій економіці так і в міжнародній торгівлі.

Для розвитку світової торгівельної системи була створена світова організація торгівлі, яка на глобальному рівні займається питаннями подальшого розвитку торгівлі.

У якому напрямку еволюціонуватиме світова торгівельна система чи до системи яка основується на вищезгаданій тріаді до дійсно глобального ринку, який охопить всю планету, покаже час.

2.2 Динаміка і тенденції розвитку міжнародного ринку інвестицій

У сучасному світі практично не залишилося країн, не втягнутих у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Стало аксіомою, що стійкий економічний розвиток неможливий без ефективної участі в світогосподарських процесах, у тому числі без активного використання переваг від залучення прямих інвестицій з-за кордону. Міжнародна міграція капіталу полегшується і тим, що за останні десятиліття одержали широке поширення уніфіковані норми державного регулювання інвестиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх міждержавних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, так і в багатобічних домовленостях. Діючих у рамках міжнародних економічних організацій, зокрема Всесвітньої торгової організації.

Проте, говорити про формування у світовому господарстві глобального інвестиційного простору, що функціонує по однаковим для всіх правилам гри, було б одночасно і перебільшенням, і спрощенням. Інтернаціоналізація господарського життя аж ніяк не усуває якісних розходжень між окремими складовими частинами світового господарства (розвинутими, що розвиваються і перехідними економіками). Національні економіки дійсно стають усе більш взаємозалежними, і багато в чому це відбувається саме завдяки міжнародним потокам капіталу. Але при цьому в країнах з різним рівнем економічного розвитку прямі іноземні інвестиції відіграють неоднакову роль. Це стосується і мотивації іноземних інвесторів, і тих цілей, що ставить перед собою приймаюча країна, і тієї політики стосовно іноземних інвестицій, що вона проводить.

Особливо помітно це стало наприкінці 90-х років. Як свідчать дані табл. 2.2, у 1997- 1999 р. темпи приросту притягнутих прямих іноземних інвестицій у цілому по світі різко прискорилися. Якщо в 1993-1996 р. залучені інвестиції збільшувалися в середньому на 20.2% у рік, то в 1997-1999 р. - на 84.1%. Ще більш вражаюче виглядають абсолютні показники. У середині 90-х голів обсяг прямих іноземних інвестицій складав приблизно 350 млрд. дол. у рік. А вже в 1998 р. незважаючи на глобальну фінансову кризу, він збільшився до 644 млрд. дол. У 1999 р. відбулося подальше збільшення - до 865 млрд., а в 2000 р. - до 1.1 трлн. '????. 06.01.2001. ?. 20. Іншими словами, рівень середини 90-х років був перекритий у 2000 р. більш ніж утроє.

Таблиця 2.2

Динаміка імпорту на світовому інвестиційному ринку World Investment Report 1999: Foreign Direct Investment and the Challenge