Що стосується кількості "класичних рабів" на древньому Сході, то у відношенні більшості східних суспільств ми не знаємо, скільки було таких рабів і тому не можемо затверджувати, що їх обов'язкове багато. Саме ця обставина служила одним з аргументів для тих, хто брав під сумнів рабовласницький характер древньосхідних суспільств. Однак рабовласницькі відносини не могли бути всюди однаковими ні за своїм характером; ні по числу експлуатованих осіб.

Різні періоди історії в країнах Сходу нам відомі далеко не в однаковій мірі. Є досить тривалі періоди, про історію яких наші зведення убогі чи зовсім відсутні. Це порозумівається станом джерел і випадковістю археологічних знахідок.

1.2. Характеристика стародавніх суспільств

Більшість дослідників вважає, що на Стародавньому Сході рабство, виникнувши в зародковому стані у формі укладу, не одержало "класичного" розвитку.

Відповідно до точки зору І. М. Дьяконова, рабство на Древньому Сході не одержало подальшого розвитку тому, що там були відсутні необхідні засоби насильства для масового застосування рабської праці, а організаційні можливості для створення великих господарств латифундіально-рабовладницкого типу були недостатні. Ю. І. Семенов розвинуте рабство зв'язує з періодом раннього заліза, у період же бронзи, коли формувалися древньосхідні суспільства, рабство, на його думку, не могло розвинутися в "класичні" форми.

Класичне рабство було викликано визначеним рівнем продуктивних сил, але це не значить, що в Греції Х-V вв. до н.е. феодалізм був неможливий по тій лише причині, що знаряддя праці як основний елемент продуктивних сил були тут примітивніше, ніж у германців чи слов'ян у I-Х вв. н.е., коли в тих складалися феодальні форми експлуатації. Причини укладалися у всьому комплексі історичних умов, у силу яких на основі тих самих (чи майже тих самих) знарядь праці процес виробництва в кожного з цих народів розвивався по-різному. У свою чергу, використання дешевої рабської сили, викликане потребами виробництва, що розширюється, прискорювало матеріальний розвиток Греції. У цих умовах швидко росли міста з ремеслами, що концентруються в них, торгівлею і т.д. Рабовласництво стало основою розквіту Древньої Греції, але зворотним боком його з'явилися стагнація і занепад грецького рабовласницького суспільства.

Простеживши процес виникнення і формування рабовласницького способу виробництва в античній Греції, можна констатувати, що цей соціальний інститут розвинувся при наявності цілого ряду специфічних сприятливих умов, а його розквіт був визначений значним ростом рівня продуктивних сил античного суспільства. Осмислення цього допоможе нам у розумінні причини того, чому рабство не стало основою відповідного способу виробництва на Древньому Сході.

Древньосхідні народи вступили на шлях формування класового суспільства і держави в епоху неоліту. Однак в умовах розкладання первісного ладу на Древньому Сході мідні знаряддя праці не одержали помітного поширення. У країнах річкових цивілізацій, що складали передову частину древньосхідних держав, не було родовищ мідних руд. Привізна мідь була дорога, та й по своїй ефективності мідні знаряддя навряд чи могли перевершувати знаряддя неолітичні. З цих причин останні були широко поширені на Сході навіть в епоху бронзи. Незважаючи на примітивність знарядь праці, у древньосхідних країнах виникло класове суспільство, склалася держава, розвита культура і мистецтво. Прогресивний розвиток виробництва йшов багато в чому за рахунок використання продуктивної сили великих рік. Природним образом наводнюючи й удобрюючи прибережну смугу, даючи можливість штучного зрошення, ріки піднімали продуктивність суспільної праці древніх єгиптян, шумерійців і інших народів, що населяла долини Нілу, Тигру і Євфрату, Інду. От чому на зорі цивілізації перші вогнища державності і культури могли існувати тільки на обмежених територіях уздовж великих рік жаркого пояса. За межами цих територій широкий розвиток землеробства був неможливим, неможливим було, отже, і поширення там цивілізації. Тільки пізніше в результаті поступового розвитку знарядь праці, агротехніки, застосування в землеробстві тварин як тяглову силу і т.п. вогнища цивілізації стали виникати й в інших районах Азії.

У древніх єгиптян і шумерийців первісний лад розклався вже в IV тис. до н.е., у ряду інших древньосхідних народів - у III і II тис. до н.е. Відтепер колективна праця залишалася необхідною тільки при зрошенні і захисті від повеней. Тут, у країнах річкових цивілізацій, не склалися міста-держави, що можна було б ідентифікувати з полісами античного типу, що були об'єднанням вільних громадян. Натуральне господарство, низький рівень продуктивних сил, сполучення сільського господарства з домашніми ремеслами, незначність обміну між громадами, що жили в однакових умовах виробництва, обумовлювали автаркічність общинного господарства. Зате потреби ведення іригаційного господарства сприяли об'єднанню громад, виникненню держави на великій території. Таким чином, у древньосхідних народів об'єднуючий імпульс виник уже з початку їх землеробського життя. Осушення болот, регулювання розливів великих рік, устрій іригаційних систем без чого землеробство було неможливе, - усе це виявилося не під силу маленьким громадам, змушувало їх поєднуватися.

Природно, що основною функцією державних об'єднань, очолюваних деспотами, довго залишалося керівництво спільними роботами громад, зв'язаними зі збереженням і розвитком іригаційної системи. Природно і те, що державна влада, обмежена цими життєво необхідними функціями, але що не спиралася на досить розвитий соціально-економічний базис, не могла не придбати специфічних форм і рис деспотії, що насильно пов’язують економічно роз'єднані соціальні організми. Справді, древньосхідні громади були цілком незалежні друг від друга в усьому, що виходило за межі їх спільних задач. Вони не мали потреби в розвитому обміні продуктами між собою: у жарких кліматичних умовах їх потреби були