годинники, у сервантах стоять прекрасні стафордширські сервізи... Майстерня ткача розташована в сільському котеджі; і, утомлений від сидячої праці, ткач спускається з мотикою чи лопатою у свій маленький сад і доглядає за ним; і тоді його місце у верстата займають діти, яким допомагає його дружина". У 1814 р. усі виглядало зовсім інакше: "У Манчестері сотні фабрик висотою в 5-6 поверхів. На кожній фабриці є величезна труба, що викидає клуби чорного диму і свідчить про наявність могутнього парового генератора. Дим із труб збирається в гігантську хмару, що висить над містом і видиме за багато миль. Ріка, на якій знаходиться Манчестер, настільки забруднена барвниками, що води її нагадують уміст бака для фарбування тканин... Щоб не платити працівникам, установлюються такі прядильні машини, що всього одних дорослий і двоє дітей можуть керувати більш ніж шістьма сотнями веретен... На великих прядильних заводах різні машини стоять рядами, як полки в армії". "Робоча убогість народилася в Англії разом з паровим виробництвом", - писав у XIX в. французький дослідник Альбер Метен.
"В Англії за назвою slums (нетрі) мають на увазі бараки, у яких живуть міські бідняки, - житло без повітря, брудне і нездорове, жах якого збільшується ще відсутністю всякого приміщення, гідного людського існування, - продовжував він. - ... Алкоголізм, заразливі хвороби, усі нещастя, породжувані убогістю, спустошують населення slums і руйнують людей із самого з дитинства".
Умови праці на фабриках були жахливими. Робочий день в англійській промисловості складав у 1830-х рр. звичайно 12 - 14 (іноді 16) годин. Заробітної плати ледь вистачало для підтримки життя. Так, у 1838-1839 р. в Аштоні-андер-Лайні на середній тижневий заробіток родина ткача з 4 чоловік могла купити тільки 12 кг хліба і більше нічого; тим часом, квартирна плата й інші витрати віднімали в працівника більш половини заробітку.
За найменші провини з робітників стягувалися штрафи. Так, звичайно на фабриках Манчестеру працівників штрафували, якщо вони відкривали вікно, спізнювалися на роботу на одну хвилину, не ставили на місце маслянку, працювали при газовому висвітленні, коли вже було світле. Грошима виплачувалася лише частина заробітку, на іншу робітник повинний був купувати товари в хазяйській крамниці втридорога. Наймані робітники були зовсім безправні. "Говорять про вилланах минулого! Але чи були люди в епоху феодалізму так принижені, так абсолютно поневолені, як принижені і поневолені ті нещасливі створення, що у духоті працюють по 14 годин на день і підлягають покаранню, якщо виглянуть у вікно?" - запитував англійський публіцист Вільям Кобден. Подібні умови, як свідчили звіти влади, викликали численні травми, захворювання і високу смертність.
“З цієї брудної стічної канави падає промисловий потік людства, щоб удобрити увесь світ.- зауважував французький мислитель, Алексіс де Токвіль, після відвідування Англії. - З цієї мерзенної канави течуть потоки чистого золота. Тут цивілізація досягає свого самого закінченого розвитку і своєї найбільшої брутальності, тут цивілізація створює свої чудеса, а цивілізована людина перетворюється майже в дикуна.”
На виробництві панували норми і правила казарми. "Будь-який робітник, що буде помічений у веденні розмови з іншими, що співає чи свистить, підлягає штрафу", - вказувалося в англійському фабричному регламенті. Про те, що це не було англійською "специфікою", свідчить "Загальний фабричний статут желатинових фабрик Карла Сіменса" у Німеччині (1869 р.): "Робітнику не дозволяється приймати на фабриці їду від родичів чи сторонніх (...) Робітнику забороняється залишатися у фабричних приміщеннях без особливого дозволу по закінченні робочого часу чи під час відпочинку. (...) У всіх робочих кімнатах і цехах повинні завжди панувати спокій і тиша; не дозволяється свистіти, співати, вести непотрібні розмови, торгувати чи грати". Грати забороняли не випадково, адже величезну частину робітників складали діти.
Широко використовувалася жіноча і дитяча праця. Робота жінок і дітей гірше оплачувалася і була зовсім нестерпною. Так, у США в 1820 р. половину всіх робітників у текстильній промисловості складали хлопчики і дівчинки. Дев'яти-, десятилітні діти працювали по 12-13 годин на день, одержуючи за це 33-67 центів у тиждень. У 1832 р., по підрахунках "Комітету асоціації фермерів, ремісників і інших робочих людей" Нової Англії, діти до 16 років складали 40% усіх робочих фабрик. Не краще було і положення жінок-робітниць. У звіті комітету Національного конгресу профспілок з питань жіночої праці (США) за 1836 р. говорилося: "Як виявилося, кількість жінок Сполучених Штатів, зайнятих разом з робітниками-чоловіками, перевищує 140 тисяч чоловік. Вони працюють у середньому від 12 до 15 годин на день без чистого повітря, настільки необхідного для здоров'я. Непосильна праця гальмує розвиток їх організму і розумових здібностей і нерідко уродує їх тіло".
У цій області трудових відносин безроздільно панували принципи вільної конкуренції і "війни всіх проти всіх". Коли англійський уряд у 1840 р. провів дослідження про положення робітників, фабрикант Джеймс Наземіс заявив, що збільшує прибуток за рахунок заміни дорослих працівників юнаками-підмастер’ями. Його запитали, що відбувається зі звільненими ним робітниками і їх родинами. Підприємець відповів коротко і ясно: "Я не знаю цього, але в цьому відношенні я завжди покладаюся на дію природних законів, керуючих суспільством".
Єдиним порятунком для зубожілих і людей, що втратили надію, було потрапити у в'язницю. "Під час суворої зими умови існування у в'язницях краще, ніж умови існування багатьох наших бідняків, що і спонукує їх стати злочинцями, щоб таким шляхом потрапити у в'язницю і, отже, поліпшити своє