У Японії існує програма "Мошікабукай" - аналог програми ESOP, що охоплює більш 90% усіх підприємств, зареєстрованих на фондових ринках країни. В даний час у цій програмі беруть участь до 50% працівників охоплених нею підприємств (однак їх частка в капіталах своїх підприємств, як правило, не перевищує 5-10%).

Отже, система партнерських відносин дозволяє досягти соціального компромісу між працею і капіталом, збалансувати інтереси внутрішніх агентів підприємства за допомогою поділу між ними господарської влади і перебороти (пом'якшити) відчуженість працівника від виробничого процесу і його результату. Це сприяє перетворенню працівників у суб'єктів влади і власності на підприємстві.

При такому поділі влади працівники одержують право на участь в управлінні виробництвом і розподілі його результатів, а менеджери і зовнішні приватні власники - формування зацікавленості працівників в удосконалюванні виробництва, росту продуктивності і якості праці; зменшення кількості й ослаблення виробничих конфліктів на основі не тільки матеріальних, але й інших мотивацій соціально-психологічного і творчого плану. Це сприяє виникненню усередині підприємства "асоціативної" атмосфери", що веде до відмовлення від опортуністичного поводження, що скорочує витрати контролю і сприяє виникненню сінергетичних ефектів від спільної роботи, співробітництва і консолідації колективу і менеджменту.

В Україні перші кроки на шляху формування нового типу соціально-трудових відносин на підприємствах, на жаль, відновлюють основи економіки фордистського типу, проблеми якої можна охарактеризувати як "негнучкість" і яка не може забезпечити високу мотивацію й активність персоналу в рішенні виробничих проблем. Демократизація господарської влади на підприємствах за допомогою потрійної системи участі персоналу дозволила б набагато швидше підняти українську економіку і створити тим самим передумови росту добробуту народу.

Висновки

Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості в створенні високосортних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з першооснов життєдіяльності народного господарства. І чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні задачі їй приходиться вирішувати, тим значніше потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Подібній робочій силі в розвитих країнах світу в епоху НТР абсолютна більшість роботодавців і державних органів прагнуть створити найкращі виробничі і життєві умови, гарантуючи по і соціальну захищеність на ринку праці.

Робоча сила - товар особливого роду ще і тому, що вона сама в першу чергу є, як правило, найбільш зацікавленою стороною в розвитку своїх творчих можливостей, реалізованих у народному господарстві і висловлючих індивідуальні, особливо творчі, здібності особистості.

Але все перелічене вище справедливе лише для сучасних часів, а до цього положення наймана праця пройшла тривалий шлях через рабство, феодалізм і “дикий капіталізм”.

В Стародавньому Світі праця здійснювалася або як рабська, чи іншої форми залежності – ілотії, або ж її плоди і прибавочний продукт присвоювався верхніми шарами суспільства, зрощеними з державним апаратом.

Отже, досягши своєї класичної форми, рабство в античному світі стало необхідним інтегруючим елементом суспільної системи. На Древньому Сході існував інший їх характер, властивій іншої формації. Для їх функціонування як важливих елементів цілісної суспільної системи рабство не було необхідним елементом: таким була праця селян-общинників.

У середні віки переважна більшість людей (включаючи і Європу) жила в сільських громадах, зайнятих переважно самовиробництвом усього, що їм було необхідно, чи в невеликих (по сучасних мірках) містах, що були центрами ремесел і торгівлі. Однак, хоча товарне виробництво існувало, воно жорстко контролювалося цехами (самокерованими асоціаціями ремісників) і міськими громадами, а в країнах Сходу найчастіше ще і державою.

Своєрідним відхиленням від цього досить стабільного існування стало формування в Європі монархічних держав - абсолютистських монархій, що були надзвичайно динамічні і націлені на зовнішню і внутрішню експансію. Вони зуміли зруйнувати традиційний світ сільських чи ремісно-торгових громад, поступово замістивши його атомістичним ринковим суспільством, націленим винятково на виробництво товару заради прибутку. Це супроводжувалося насильницькими мірами монархій по руйнуванню правових колективних інститутів у містах, у згоні общинного селянства з землі (обгородження), у підтримці державою найбільш процвітаючих торгових корпорацій, що розглядалися як джерело податкових надходжень у скарбницю і як контрольовані державою орди завойовників.

Промислова революція, що розгорнулася в країнах Західної Європи й у США наприкінці XVIII - першій половині XIX століть і супроводжувалася широким упровадженням верстатів і іншої нової техніки, привела до стрімкого погіршення якісних і матеріальних показників життя населення.

Тільки об’єднання трудящих у професійні спілки змогло придати капіталізму “людський облік”.

Сьогодні головним у соціально-економічній організації виробництва і праці є зміна відношення до працівників, їх місця і ролі у виробничому процесі, що у свою чергу, змінює відносини між ними й адміністрацією, а також між самими працівниками. Найманий робітник перестав розглядатися тільки як виконавець. Він стає активним учасником господарської діяльності підприємства. У сучасних умовах від нього багато чого залежить, тому підприємства, у яких працівники не те що не зацікавлені в їх успішній діяльності, але хоча б просто не випробують довіри до керівництва, виявляються неконкурентоспроможними. З цими змінами зв'язана необхідність формування партнерських відносин на підприємстві.

Соціальне партнерство стосовно до підприємства являє собою систему відносин співробітництва між найманими робітниками і роботодавцем, що складається в процесі їх