з головних напрямів поліпшення соціально-економічного становища молоді є надання пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах.
У зв'язку з розробкою механізмів кредитування освіти є корисним ознайомлення з досвідом зарубіжних країн, де програми кредитування населення з метою здобуття вищої освіти успішно реалізуються.
Наприклад, для Франції характерним є постійне зростання витрат на освіту. Так, з 1975 у відношенні до внутрішнього валового продукту вони є стабільними і коливаються у межах від 6,4 до 6,8%. Зауважимо, що держава, крім громадських закладів освіти, частково фінансує і приватні, але тільки ті, які співпрацюють з нею на основі контракту.
З огляду на те, що менш як 15% студентів університетів і тільки близько 13% студентів приватних вищих учбових закладів отримують стипендії, перед значною частиною французької молоді щорічно постає питання щодо фінансування витрат, пов'язаних з навчанням. Дедалі більше студентів при цьому вдаються до соціальних студентських кредитів. Основні параметри та механізми їх надання такі:
1. Студентські кредити пропонуються банками під річний процент (7—9%), що нижчий на 1—2 пункти від класичного кредиту. Найкращі умови забезпечуються, як правило, студентам престижних учбових закладів, а деякі банки знижують процент за кредит студентам, батьки яких уже є клієнтами цих установ.
2. У більшості випадків кредит надається молодим людям віком 18—28 років. Однак окремі фінансові інституції (CCF, Credit mutual) пропонують позичку студентам незалежно від їхнього віку. Така гнучкість дає змогу користуватися цією формою кредиту тим дорослим, які бажають перекваліфікуватися або підвищити свою кваліфікацію.
3. Розмір позички (у більшості банків від 10 тис. до 150 тис. франків) залежить від багатьох чинників. Загальне ж правило таке: чим перспективніший характер навчання (з точки зору кар'єри та майбутніх доходів), тим більше шансів для студента отримати значний кредит.
4. Враховуючи те, що надання кредиту представникам тієї категорії населення, що, як правило, не працює і тому не має постійного заробітку, пов'язане з досить значним ризиком, банки вимагають відповідного поручительства. Суб'єктом його виступають переважно батьки, родичі та інші особи, які можуть надати банку досить солідні гарантії (довідку про заробітну плату тощо). Практично тільки одна кредитна установа «Кес Епарнь Іль де-Франс» не вимагає такого поручительства, але її кредит обмежується сумою 80 тис. франків.
5. Характерною рисою студентського кредиту є надто довгий, порівняно з класичною позичкою, строк повернення боргу (9—10 років). Це зумовлене наданням студенту можливості відстрочки (у межах 4—5 років) початку виплат.
У США вища освіта дуже поширена, різноманітна і налічує тисячі університетів, чотирирічних та дворічних коледжів, які присуджують вчені ступені. Деякі з них фінансуються урядами штатів або місцевими органами влади, інші — релігійними або приватними організаціями. Разом з цими учбовими закладами, що присуджують вчені ступені, є багато патентованих шкіл, які пропонують спеціалізовану професійну освіту. Школи такого типу звичайно функціонують як приватні підприємства з метою отримання прибутку.
Майже всі вищі учбові заклади у тій чи іншій формі отримують від штату та федерального уряду пряму або непряму фінансову підтримку. При цьому значна частина бюджету державних вищих учбових закладів формується за рахунок урядового фінансування. Іншими джерелами надходжень для громадських (державних) і приватних вищих учбових закладів є плата за навчання, яка утримується з студентів, продаж товарів та послуг, приватні пожертвування та цільові субсидії, внески різних фондів.
У Сполучених Штатах витрати на освіту перевищують 500 млрд. дол. і становлять 7—8% валового національного продукту.
Близько 30% усіх коштів, що виділяються нині у США на освіту, направляються на фінансування вищих навчальних закладів. З урахуванням інфляції витрати коледжів і університетів за період з 1980/81 до початку 90-х років у розрахунку на одного студента зросли на 17%. При цьому збільшення адміністративних витрат випереджало всі інші види вузівських витрат і становило у розрахунку на одного студента у громадських (державних) університетах 28%, тоді як підвищення витрат на безпосереднє навчання одного студента становило 12%. За той самий період адміністративні витрати на одного студента у приватних університетах зросли на 45%, а витрати на навчання — на 38%. Одним з видів витрат, що за останні десятиріччя збільшувався найшвидше, було фінансування цільових студентських та аспірантських стипендій, які підвищилися на 5% на одного студента у державних університетах і на 71% у — приватних.
Щоб допомогти студентам подолати фінансові труднощі, пов'язані з платою за отримання вищої освіти, Міністерство освіти США має відповідні програми допомоги. Вони включають надання цільових стипендій, низькопроцентних позичок, а також програми, які поєднують навчання з працею. Хоч студенти можуть звертатися до багатьох джерел фінансової допомоги, фактично 75% усієї такої допомоги надається федеральним урядом США. Понад чверть з 14 млн. студентів коледжів сьогодні мають можливість отримати вищу освіту за рахунок федеральних грантів, позичок або підтримки, яка надходить від поєднання навчання з працею.
Така федеральна підтримка є дуже суттєвою для можливості здобути вищу освіту в США. Для того, щоб віддати одну дитину до державного коледжу на один рік, понад половина родин США мають витратити принаймні третину свого річного доходу (після вилучення податків) на оплату її навчання, проживання та харчування.
Міністерство освіти США здійснює такі головні програми фінансової допомоги студентам:—
федеральні гранти Пелла (Federal Pell Grants);—
федеральні гранти додаткових освітніх можливостей (Federal Supplemental Educational Opportunity Grants — FSEOG);—
федеральна програма «праця — навчання» (Federal Work—Study — FWS);—
федеральні Перкінсівські позички (Federal Perkins Loans);—
державні стимулюючі студентські гранти (State Student Incentive Grants);—
федеральні прямі позички (Federal Direct Loans);—
федеральні позички