На його думку, приватна власність є категорією вічною і визначається це самою суттю економії. Постійна суперечність між безмежними потребами людей і обмеженими запасами благ для задоволення потреб ("принцип рідкості") робить необхідністю прагнення оволодіти цими предметами, уособити їх від інших та економно, раціонально їх витрачати, тобто хазяйнувати.

Австрійський вчений критично відносився до соціалістичних гасел про те, щоб земля і капітал, як допоміжні засоби праці, не знаходились у приватній власності, а належали "робітникам, організованим у суспільному масштабі" і щоб частки доходу, які досягаються цими факторами, не діставались "непрацюючим як особистий доход". Все одно необхідно, на переконання вченого, щоб ці частки точно розраховувались "і в соціалістичній економіці, якщо ця економіка буде регулюватись планово". Ф. Візер також переконаний, що теоретичний захист приватної власності "навряд чи мав би якісь шанси на успіх", якби підтвердилось припущення про те, що весь доход створюється працею. На думку вченого, те, що немарксистська економічна наука все ще не приділяла цій проблематиці достатньої уваги, пояснюється тим, що найвидатніші теоретики буржуазної економічної науки — класики — схилялись до трудової теорії.

Ф. Візер зауважує, що завдання ставити в обов'язок зводиться лише до того, щоб із багатьох причин виділити найбільш значущі з точки зору поставленої мети. Зокрема, у ставленні до виробництва, пояснює він, застосування зобов'язання гарантує досягнення його мети. І далі робить висновок: "Будучи актом розподілу доходу за факторами, впровадження є не що інше, як акт визначення корисності. До цих пір ми досліджували визначення корисності...при спрощеному припущенні....У теорії впровадження ми досліджуємо закони обчислення корисності для складного випадку, коли засоби виробництва виконують свої функції у взаємодії". Приватну власність Ф. Візер розглядає у тісному взаємозв'язку з проблемою приватної організації господарства. На його думку, приватний господарський порядок — єдина історично випробувана форма суспільного економічного союзу, яка досвідом століть довела більш успішну суспільну взаємодію, ніж при загальному підпорядкуванні за наказом. Тому, визнаючи правомірність лише приватної економіки, він говорить, що суспільство не повинно відхиляти і право приватного володіння, інакше "дуже швидко держава стала б єдиним власником усіх засобів виробництва, що, звичайно ж, не повинно статись ні в якому випадку, оскільки вона не в змозі керувати цими засобами так ефективно, як роблять це приватні особи".

Ф. Візеру належать два відомі критичні вислови: "Карл Маркс невірно розумів зміст господарювання не тільки тому, що хотів вивести його лише з однієї праці, але й тому, що він не бачив взаємозв'язку, який існував між змістом господарювання і владою капіталу внаслідок походження останньої". Другий вислів — це реакція Ф. Візера на тлумачення Ф. Енгельсом положення "про природний закон", який ґрунтується на тому, що учасники тут діють несвідомо: "І навіть вороги існуючого порядку мають знати, що будь-яка влада, яка виростає з економіки, може вирости тільки тому, що вона допомагає економіці реалізувати її логіку...".

З позицій сьогодення, особливо пророчими треба вважати погляди Візера щодо соціально-економічної організації суспільства. Розглядаючи проблему приватної організації господарства як похідну від інституту приватної власності, Ф. Візер (який не мав змоги спостерігати "соціалістичний експеримент" на практиці) одним з перших констатував, що приватний господарчий порядок – це історично виправдана форма крупного суспільного економічного союзу, яка досвідом століть довела більш успішну громадську взаємодію, аніж при загальному підкоренню за наказом. Він передбачив і пророчо вказав, що суспільство не повинно відхиляти право приватного володіння, інакше "дуже скоро держава перетвориться на єдиного власника всіх засобів виробництва, чого треба стерегтися, оскільки вона (держава) неспроможна управляти цими засобами виробництва так ефективно, як це роблять приватні особи".

4. Теорія “вміщення прибутку”

У третьому томі книги "Природної вартості" Візер розвиває свою знамениту ідею про те, що вміненна вартість є основою при установленні вартості виробничих благ. Сукупність чинників виробництва він намагався розглядати як чинний колективний інститут (going concern), у порівнянні з формулюванням Менгера це знаменувало певний прогрес. Уявлення про те, що виробничі блага одержують свою вартість від вартості товарів, що виготовляються за допомогою цих благ, являються задовільними доти, поки мова йде про оцінку всієї сукупності чинників виробництва; але такий підхід не дає відповіді на питання про те, як оцінити кожний із чинників виробництва окремо. Дана проблема припускає, звичайно, використання поняття альтернативних витрат. Це не просто питання дефініцій, а скоріше фундаментальне питання максимізації. Цілком природно, що для його рішення потрібно припустити наявність незмінного запасу благ і ресурсів. Цікаво в цьому відношенні таке побічне зауваження Візера: відношення між вартістю продуктів і вартістю засобів їхні виробництва може порушуватися внаслідок того, що змінюється ступінь важливості особистих потреб, що задовольняються за допомогою готового продукту; тут переконливо показані розходження між персональним і функціональним розподілом прибутків. Функціональний розподіл укладає теоретичний аспект проблеми розподілу, воно може бути перекручене і подано в помилковому виді внаслідок дії таких чинників, як відношення власності, спадкування майна тощо.

Теорія зобов'язання, або Zurechnung, у дійсності була теорією розподілу, тому що вона намагалася пояснити, як різноманітні чинники виробництва беруть участь у розподілі кінцевого продукту. Візер відмовився від Менгерового принципу винятку, при якому вартість одиниці чинника виробництва вимірювалася втратою продукції в тому випадку, коли ця одиниця вилучається з процесу виробництва; замість нього використовувалося поняття участі у виробництві. Намагаючись зробити