За підсумками 2000 р., обсяг промислового виробництва в Україні зріс (порівняно з 1999 р.) на 4,3% і у вартісній оцінці становив 107080,3 млн. грн. (у діючих цінах) Головко В. Українська економіка у 2000 році. //Економіка України” 2001. - № 2 - С. 32-42.. При цьому у його загальній структурі найбільшу питому вагу займає продукція чорної металургії (23,9%, або 25603,5 млн. грн.), електроенергетики (16,3%, або 17475,7 млн. грн.), машинобудування та металообробки (13,8%, або 14801,2 млн. грн.), харчової (15,2%, або 16301,2 млн. грн.), а також хімічної та нафтохімічної промисловості (5,3%, або 5676,5 млн. грн.) [7]. Тим часом збільшення обсягів промислового виробництва в Україні не супроводжується логічними похідними від цього процесу: поповненням державного бюджету, зростанням зайнятості населення та добробуту всіх громадян держави. Справа в тому, що в обсягу реалізованої продукції дуже велика частка припадає на бартерні угоди (див. Додаток А).

Отже, як свідчать дані, наведені у Додатку А, саме у найрозвинутіших промислових регіонах України, де максимально сконцентровано бізнесові структури всіх рівнів, питома вага бартерних угод у загальному обсягу реалізовано» продукції становить понад 40 % (Дніпропетровська, Луганська і Київська області, АР Крим та ін.). Така, на перший погляд, парадоксальна ситуація пояснюється бажанням підприємств уникнути розрахунків у гривневому еквіваленті та надмірного податкового тиску, а також — за умов невизначеності інфляційних коливань і браку власних оборотних коштів — забезпечити своє виробництво необхідними матеріальними ресурсами.

Користуючись послугами різних посередницьких фірм, СП, підприємств з іноземними інвестиціями, а останнім часом — і благодійних фондів, які мають вільний вихід за кордон і право працювати з готівкою, українські підприємства відходять "у тінь", виводячи свої кошти з банківського обігу. Загальновідомо, що в Україні товар, куплений за готівку, є, щонайменше, на 20—30 % дешевшим від придбаного через банк за безготівковим розрахунком. Те саме стосується і заробітної плати. Усереднені розрахунки доводять, що за умов конвертації гривні в готівкові долари та їх видачі на руки підприємець втрачає максимум 5% доходів, виділених на зарплату. При повній же легальній виплаті заробітної плати у гривнях майже 47% визначеної суми становлять обов'язкові бюджетні платежі (податки) [8].

Бартеризація вітчизняної економіки та тіньовий обіг капіталів консерву-ють матеріало і енергомістку структури промислового виробництва. Відсутність ле-гальних оборотних коштів робить неможливими активну інноваційну діяльність і технічне переоснащення українських підприємств новітнім устаткуванням. За таких обставин, при збереженні сировинної та напівфабрикатної орієнтації національної промисловості нові власники приватизованих підприємств ставлять собі за мету лише швидко "витиснути" побільше коштів за рахунок розширення експортних операцій. Слід підкрес-лити, що у товарній структурі зовнішньої торгівлі України за січень—листопад 1999р. експорт становив 10332,671 млн. дол., а імпорт —10385,415 млн. дол. При цьому в загальному обсягу експорту на неблагородні метали та вироби з них припадало 42,15% (у тому числі 33,65% — на чорні метали, 3,51 % — на вироби з них, 3,16% — на алюміній та вироби з нього, 1,28% — на мідь і вироби з неї). У структурі ж імпортних поставок 44,87% займали мінеральне паливо, нафта і продукти її переробки (в тому числі 27,8% — природний газ, 7,87% — сира нафта, 1,78% — кам'яне вугілля і 0,12% — електроенергія).

Наведені дані свідчать про збереження сировинної та напівфабрикатної спрямо-ваності вітчизняного виробництва, про консервацію екстенсивного типу української економіки Шелудько Н. М. Проблема тіньової економіки в Україні // Фінанси України. – 2002. - №9.- С.-80-86.. Аналіз концентрації внутрішніх інвестиційних потоків за допомогою національного ринку цінних паперів лише підтверджує посилення цих негативних тен-денцій. Так, у структурі торгів фондовими цінностями в Україні за 2001 р. частка кор-поративних цінних паперів становила 60,54% загального обсягу укладених угод. Серед підприємств, чиї акції користувалися найбільшим попитом, переважали енергетичні, гірничо-металургійні компанії, об'єкти хімічної та нафтової промисловості. Інакше кажучи, інвестори вкладали кошти переважно в цінні папери товаровиробників, які працюють на експорт.

2.2 Проблема залучення інвестицій у національну економіку

Вперше інформацію про прямі іноземні інвестиції (ПІІ) було включено в офіційну статистику в Україні в 1994 році. З того часу до 1998 року включно темпи приросту прямого іноземного капіталу в Україні зростали.

У 1999 році приріст капіталу залишився позитивним, проте, його абсолютний розмір зменшився. У 2000 році приплив прямих іноземних інвестицій був більше, ніж у 1999 році, але не перевищив рекордного рівня 1998 року. У вартісному вимірі надходжень ПІІ все-таки недостатньо для здійснення відчутного впливу на хід макроекономічних процесів в Україні. У розрахунку на душу населення ПІІ в Україні на порядок менші, чим у країнах Центральної Європи. При цьому пряме інвестування за кордон українські резиденти майже не здійснюють [11]. Отже, відбувається зростання залежності економіки України від інших країн, що веде до витікання доходів із країни при відсутності грошового потоку, що компенсує, негативно впливаючи на платіжний баланс України в стратегічній перспективі.

Сальдо платіжного балансу України по портфельних інвестиціях за 1994–2000 р. позитивне і складає 1708 млн. доларів США [11]. Позитивне сальдо викликано фактичною відсутністю вкладень резидентів у закордонні цінні папери, тобто інтеграція України в