К/р ціноутворення

ПЛАН

Особливості встановлення цін на основі рівня поточних цін та закритих торгів

Покупці формують своє представлення про цінність товару на основі цін, які встановлюють на подібну продукцію конкуренти.

При ціноутворенні на основі рівня поточних цін компанія засновує свою ціну головним чином на цінах конкурентів, приділяючи менше уваги власним витратам або попиту. Компанія може встановити таку ж ціну, або більшу, або меншу ніж у її основних конкурентів. В олігополістичній промисловості, де відбувається торгівля такими товарами, як сталь, папір або добрива, компанії зазвичай встановлюють однакові ціни. Невеликі компанії слідують за ринковим лідером: вони змінюють свої ціни разом зі змінами цін лідера ринку, а не в тому випадку, коли змінюється попит або їх витрати. Деякі компанії встановлюють ціну трохи більшу або меншу ціни лідера, але при зміні цін вони дотримуються фіксованої різниці. Так, малі компанії роздрібної торгівлі бензином зазвичай встановлюють ціну на декілька центів менше, ніж великі нафтові компанії, та підтримують цю різницю постійно.

Ціноутворення на основі рівня поточних цін дуже популярно. Коли еластичність попиту важко виміряти, поточна ціна являється, на думку багатьох курівників компаній, утіленням колективної мудрості даної промисловості: формується ціна, яка принесе справедливий прибуток. Крім того, вони відчувають, що утримання постійної ціни буде перешкоджати руйнівним ціновим війнам.

Ціноутворення на основі рівня цін конкурентів використовується також і втому випадку, коли компанія подає заявку на виконання контракту. При встановленні ціни на основі закритих торгів компанія в першу чергу орієнтується не на власні витрати виробництва або попит, а на пропоновані ціни конкурентів. Компанія прагне отримати контракт, для чого потрібне встановлення ціни меншої, ніж у інших компаній.

Однак компанія не може встановити свою ціну нижче певного рівня. Вона не може назначити ціну нижче собівартості без збитку для себе. В той же час компанія не може встановити ціну, яка набагато перевищує собівартість, бо у компанії буде менше шансів отримати контракт.

Ситуація може бути вирішена за допомогою показника очікуваного прибутку від контракту.

Встановлення ціни на основі метода очікуваного прибутку має сенс у великих компаніях, які подають велику кількість заяв. Обираючи кращі варіанти, компанія отримує максимальний прибуток в довгостроковому періоді. Однак компанія, яка рідко бере участь в конкурсах на виконання контрактів або, які виконують тільки певні види робіт, не найдуть корисним метод розрахунку очікуваного прибутку.

2. Завдання державного контролю за цінами. Декларування цін.

Цінова політика держави — це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням. Розроблення цінової політики як невід'ємної частини загальної економічної та соціальної політики держави є однією з найважливіших складових реформування економіки. Її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом'якшенню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до підвищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів, регулювання цін належать:

- встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

- застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;

- декларування зміни цін;

- заморожування (блокування) цін на певний період;

- введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

- укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:

- застосування граничних нормативів рентабельності;

- зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

- пільгове оподаткування та кредитування;

- диференціація ставок ввізного мита.

Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша — запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями. У цей час в економіці порушено господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, шляхом установлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг з одночасним датуванням