Тема: Досвід державного регулювання економіки Японії.

План.

1. Регулювання конкуренції (антимонопольне регулювання).

Війна нанесла величезну шкоду економіці Японії. Промислове виробництво в 1945 р. досягало менш третини передвоєнного рівня, виробництво стали упало на 90 %, вугілля — на 50 %, бюджетний дефіцит і грошова експансія породили гіперінфляцію. На тлі зруйнованої економіки під керівництвом штабу окупаційних військ США в перші післявоєнні роки відбулося реструктурування соціально-економічної системи. Переглянуто цивільне законодавство, дозволені профспілки, проведена земельна реформа, при якій поміщики були зобов'язані продати землі орендарям за низькими цінами, розпущені «дзайбатсу»,— японські концерни, проведене «чищення» серед лідерів бізнесу, конверсія виробництва, розукрупнення, уведені тверді брати участь у керуванні великими компаніями членам кланів, що володіли «дзайбатсу», і т.п.

2. Фінансово-кредитне регулювання.

Важливу роль у масованому кредитуванні виробництва грало те, що держава регулювала рівні відсотка по усіх видах внесків (лібералізація відсотка розтяглася на десятиліття). При цьому чітко просліджується тенденція до підтримки відсотка на низькому рівні (табл. 1).

Таблиця 1.

Рівні відсотка в Японії (% річних)

Рік

| Рівень інфляції (річний приріст споживчих цін), %

| Облікова ставка | Банківські кредити (у середньому на кінець року) | Банківські вклади (термінові на 6 місяців; данні на кінець року) | Поточні почтові вклади

Банку Японії

найвища | Найнижча

1950 | -6,7 | 5,11 | 5,11 | 14,600 | 4,40 | 2,76

1955 | -1,4 | 7,30 | 5,84 | 8,720 | 5,00 | 3,96

1960 | 3,9 | 7,30 | 6,94 | 8,080 | 5,50 | 3,96

1965 | 6,3 | 6,57 | 5,48 | 7,670 | 5,00 | 3,60

1970 | 7,3 | 6,25 | 6,00 | 7,762 | 5,00 | 3,60

1975 | 11,6 | 9,00 | 6,50 | 8,590 | 5,75 | 3,84

1980 | 7,7 | 9,00 | 6,25 | 8,243 | 6,25 | 4,08

1985 | 2,0 | 5,00 | 5,00 | 6,570 | 4,75 | 2,88

До початку 70-х років по кожнім виді внесків держава встановлювала, як правило в законодавчому порядку, верхню границю відсотка. Основи післявоєнної системи регулювання були закладені в 1947 р., коли почав діяти Тимчасовий закон про регулювання відсотка. Відповідно до нього потовк відсоток по вкладах став визначати Політична рада (керівний орган) Банку Японії на основі рекомендації Консультативної ради по регулюванню відсотка. Перший час Банк розписував докладну шкалу стель у залежності від виду і терміну внеску. З 1970 р. механізм регулювання був спрощений. Центральний банк установлював рамки відсотка, що рекомендуються вже, свого роду коридор. У реальному житті усі банки фіксували відсоток по верхньому рівні цього коридору.

З другої половини 70-х і особливо в 80-і роки стала набирати темпи лібералізація відсотка, фактично завершена в 1994 р. Таким чином, протягом десятиліть Японія використовувала прямі регламентації відсоток по вкладах, прагнучи тримати його на низькому рівні.

Відсоток по кредитах також де-факто виявлявся об'єктом дуже твердого регулювання. Так, прайм-рейт (процентна ставка для першокласних позичальників) по короткостроковим (до одного року) кредитам до 1959 р. розраховувався так, до дисконтної ставки Банку Японії додавалася визначена накидка (маржа). Формально кожен банк це робив самостійно, але реально, в умовах щільного керівництва з боку Банку Японії по всіх основних питаннях кредитної політики цей розрахунок проводився при дуже активній участі держави. З 1959 р. став установлюватися нормативний прайм-рейт, прив'язаний до дисконтної ставки Центрального банку. Він узгоджувався в рамках Всеяпонської асоціації банківських організацій і власне кажучи ставав обов'язковим. З 1975 р. практика узгодження була припинена як не відповідному антимонопольному законодавству, і кожен банк став установлювати прайм-рейт сам. Поступово відбувався перехід від його ув'язування з дисконтною ставкою до ув'язування з реальними витратами кожного банку по мобілізації засобів.

Прайм-рейт по довгострокових кредитах теж споконвічно установлювався фактично по єдиній формулі. Його нормативний рівень розраховувався як відсоток по випускається банками довгострокового кредиту облігаціям плюс 0,9%. Звичайні комерційні, так називані "міські" банки (про основні види японських кредитних інститутів мова йтиме далі) на початку 90-х років стали впроваджувати інші методи розрахунку, що знову ж враховують реальні витрати по мобілізації засобів і, зокрема, прив'язку довгострокового прайм-рейт до короткострокового, і варіювання в залежності від терміну кредиту.

У цілому значення політики низького відсотка полягає в тому, що вона дозволяла банкам акумулювати з невеликими витратами усе більш значні заощадження населення і використовувати їх для масованого кредитування виробників. Для останніх відкривалися широкі канали дешевого кредиту, що використовувався насамперед для розширення інвестицій.

3. Державне регулювання підприємництва.

У 1946 р. створюється Бюро економічної стабілізації, що починає проводити тверду цінову політику. Установлюються низькі ціни на товари «стабілізаційної номенклатури»,— сталь, вугілля, добрива, соду, газ, електроенергію і т.д. На базі зазначених цін формувалася собівартість іншої продукції. Дефіцит, викликаний фіксуванням цін, перекривався субсидіями. Ціни кілька разів переглядалися в напрямку підвищення до рівня «чорного ринку».

Одночасно здійснюється політика розвитку пропозиції по «Схемі пріоритетного виробництва», спрямованої на збільшення виробництва базових товарів — вугілля і стали, дефіцит яких гальмував розвиток економіки. Для цього в 1947 р. була створена фінансова корпорація по реконструкції, що розміщала довгострокові преференційні кредити і фінансувала на той час третину загальних індустріальних кредитів.

Коли заходу для нарощування промислового потенціалу принесли свої результати (на грудень 1948 р. промислове виробництво складало близько 70 % до військового), твердий контроль держави над японською економікою був скасований введенням у 1949 р. плану Доджа. Зазначений план передбачав тверду