Курсова робота на тему: Національне багатство, його структура та джерела зростання
План
Вступ
Розгорнуте визначення національного багатства: «Національне багатство - це сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і тим, хто знаходиться в даній країні, що на економічній території, і за її межами (національне майно), а також розвіданих і притягнутих в економічний оборот природних і інших ресурсів».
Частина національного багатства, що знаходиться у власності населення і яка призначена для задоволення його потреб, складає домашнє майно.
Оцінка національного майна провадиться в грошовому вираженні, природних ресурсів - у натуральному вираженні.
Національне багатство характеризує майнове положення країни, потенційні можливості подальшого її розвитку.
Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності притягувати кожного громадянина до процесу накопичення національного багатства, і перед усім надавати йому повне розуміння важливості даного аспекти життя держави.
Мета курсової роботи - дати теоретичний опис національного багатства країни, його структури та джерел зростання.
Для досягнення поставленої мети автор ставить перед собою такі завдання:
детально розглянути сутність національного багатства та підходи до його визначення різних науковців;
визначити складові структури національного багатства, методи розрахунку та джерела зростання.
Структурно робота складається з вступу, двох розділів, висновків та використаної літератури.
1. Сутність суспільного багатства
Показник суспільного багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної школи заперечували дію об'єктивних економічних законів, оскільки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб (економісти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Хермберг). Інші вчені підходили до визначення і обчислення національного багатства з точки зору можливості використання його з метою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Роговського національне - це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно держави, церкви та об'єкти громадського користування (парки, вулиці, канали тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий податок. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про май-но, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими способами.
У першій половині XX ст. було поширене трактування національного багатства як сукупності "економічних" благ, що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім того, національне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість "вільних" благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму "економічних" благ. Окремі західні економісти включали в національне багатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як "вартість виробництва людей", тобто витрати на виховання, освіту та підтримання здоров'я. Відомі зіставлення "живого" та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США - 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис. франків) та ін.
Сучасна західна статистика визначає національне багатство як сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкладень. Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і природні блага (вода, повітря, клімат тощо) в склад національного багатства не включаються, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюваних активів застосовують метод безперервної інвентаризації, відповідно до якого визначають запас кожної категорії активів підсумовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до середньої тривалості функціонування даної категорії активів. Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн - у Великобританії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Невідтворювані активи розраховувались за даними цензів або різними наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі.
У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень проблем національного доходу та багатства.
Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва.
Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни.
Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвитком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним ускладненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб'єктами в умовах кардинальних змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою