Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Нагромаджені витрати праці на формування духовного багатства суспільства доцільно згрупувати так:

витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через середню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підвищення свого культурного рівня;

витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;

витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та культури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному виробництві.

Це свідчить про комплексний характер джерел формування духовного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль належить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно виразити всі елементи формування духовного багатства. Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному господарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років загального навчання і за окремими галузями. При цьому слід враховувати певні особливості.

По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспільного багатства.

По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визначається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого населення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки наукових кадрів тощо.

По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і поза робочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.

Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з суспільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;

збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених цілей слід:

розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;

створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

забезпечити екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;

розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;

розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;

проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.

2.1. Основні фонди

Основні фонди (основні засоби, основний капітал) - частина національного багатства; створені в процесі виробництва, використовуються в економіці тривалий час неодноразово або постійно в незмінній натурально-речовинній формі, поступово в міру зносу, переносячи свою вартість на утворювані продукти і послуги.

У обліковій і статистичній практиці до основних фондів відносять об'єкти з терміном служби не менше одного року і вартістю вище визначеного розміру, встановлюваної в залежності від динаміки цін на продукцію галузей, що фондостворюють.

До основних фондів відносяться також нематеріальні зроблені активи, що включають вартість витрат на розвідку корисних копалин, програмного забезпечення, не загальнодоступної інформації, літератури і мистецтва й ін.

Основні фонди різняться по натурально-речовинній формі і їхньому призначенні, що обумовлює необхідність їхньої централізованої класифікації.

В даний час в Україні діє така типова класифікація матеріальних фондів:

1. Будинки

2. Спорудження

3. Передатні устрої

4. Машини й устаткування

5. Транспортні засоби

6. Інструменти загального призначення

7. Виробничий і господарський інвентар

8. Робоча і продуктивна худоба

9. Багаторічні насадження

10. Інші основні фонди

У залежності від ролі у виробничому