Економіка праці
ПЛАН
Вступ
Взаємодія людини та суспільства виникає внаслідок взаємодії людини із засобами праці. А характер праці визначається, з одного боку, особливостями виробничих відносин, з іншого — соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва. Характер праці дає змогу уявити зв'язок між індивідуальною та суспільною працею, способи взаємодії працівників із засобами праці, включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв'язок між окремими видами праці, тип взаємовідносин учасників процесу праці.
Трудовий колектив реалізує свої цілі й завдання, головні з яких — випуск продукції, виробництво матеріальних благ, надання послуг тощо. Відповідно до цього у колективі складаються свої соціальні цінності та норми, формуються вимоги до рівня освіти, кваліфікації, індивідуальних характеристик працівника. З іншого боку, людина, яка стала до роботи, має власні життєві цілі, потреби, цінності, стандарти поведінки тощо. Відповідно до них працівник висуває зустрічні вимоги щодо характеру, організації, умов, оплати праці, можливостей професійного зростання
1. Трудовий колектив: визначення, структура, етапи розвитку та функції.
Трудовий колектив – сукупність працівників підприємства, організації, компанії, об’єднаних загальною метою досягнення певних кінцевих результатів своєї спільної діяльності.
Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Повноваження трудового колективу визначаються законодавством.
Законодавство України залишається на позиції визнання єдиного трудового колективу. Він складається з громадян, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Під іншими формами, очевидно, не слід мати на увазі цивільно-правові форми, оскільки при укладенні таких договорів сторони не вступають у трудові правовідносини. Залишається визнати, що під іншими правовими формами, які регулюють трудові відносини працівника з підприємством, мається на увазі членство у виробничих кооперативах, колективних сільськогосподарських підприємствах тощо. Але однозначно питання про те, чи являється членство безпосереднім ґрунтуванням трудових правовідносин, ніде не вирішене. Лише в п.2 ст.9 Закону "Про підприємства в Україні" йдеться про "трудові відносини, що виникають на основі членства". 1 Верховний Суд твердо стоїть на позиції визнання членства у виробничих кооперативах та колективних сільськогосподарських підприємствах безпосередньою підставою трудових правових відносин (див., напр., п.94 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. Розділ XIV. Трудове право).
Стаття, що коментується, не диференціює трудовий колектив на працівників-власників (або учасників власності) і працівників, що не беруть участі у власності підприємства. Наймані працівники змушені миритися з такою ситуацією. Якщо працівники-власники зачіпають їх інтереси (наприклад, при укладенні колективного договору), наймані працівники можуть створити профспілкову організацію для відстоювання власних інтересів. Така профспілкова організація має входити в належним чином легалізовану профспілку.
Зі складу трудового колективу не виключається навіть керівник підприємства, що призначений (обраний, прийнятий) для управління трудовою діяльністю колективу і який, як правило, протистоїть трудовому колективу при укладенні колективного договору як друга його сторона.
У ст. 252 КЗпП і подальших статтях КЗпП йдеться лише про трудовий колектив підприємства. Це зовсім не означає, що законодавство України про працю не визнає прав трудових колективів установ і організацій. Але історично так склалося, що до КЗпП були включені лише положення, що стосуються трудових колективів підприємства.
В Україні зберіг чинність Закон СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" в частині, що не суперечить законодавству України. Специфіка цього Закону полягає в тому, що він був прийнятий у період так званого "зрілого соціалізму". Звідси - декларативність положень Закону. Він нібито надає трудовим колективам певних повноважень, але відповідні положення цього акта часто не мають ознаки формальної визначеності, а тому трудовому-колективу не надають відповідних суб'єктивних прав.
Закон "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" поширюється на трудові колективи підприємств, установ, організацій. На трудові колективи структурних підрозділів підприємств, установ, організацій він поширюється у межах компетенції цих підрозділів. Зокрема, право застосовувати громадські стягнення за порушення трудової дисципліни належить і трудовим колективам тих структурних підрозділів, які входять до більш великих підрозділів і не являються безпосередньо структурними підрозділами підприємства.
Із всіх повноважень трудових колективів, про які йдеться в Законі "Про трудові колективи та підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями", реальне значення мають лише повноваження у забезпеченні трудової дисципліни, зокрема, затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку (це повноваження внесено в текст ст. 142 КЗпП), застосовувати громадські стягнення, передавати на розгляд товариського суду матеріали про порушників трудової дисципліни, ставити питання про притягнення порушників трудової дисципліни до відповідальності.
Трудовий колектив підприємства розглядає і вирішує, згідно зі статутом підприємства, питання самоврядування трудового колективу. Це правило ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні" по суті відсилає до статутів підприємств. І якщо статутом нічого не встановлено стосовно самоврядування трудового колективу, то викладене положення не наповнюється змістом, залишається без такого.
Трудовому колективу підприємства дається право визначати і затверджувати перелік та порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг. Абсолютна більшість пільг потребує фінансування, а порядок використання прибутку визначає власник (п.1 ст.18 Закону "Про підприємства в Україні"). Крім того, п.2 ст.6 Закону "Про власність" результати