здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів;

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про Міністерство економіки України.

5. Державна митна служба України:

здійснює митний контроль.

6. Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічної діяльністю:

місцеві Ради народних депутатів України;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Тепер Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України є складовою частиною Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (Додаток 1). Відповідно, функції Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі перейшли до певних департаментів Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Департаменти реалізовують свої функції через наступні управління:

Департамент державної політики у сфері зовнішньої торгівлі:

Управління зовнішньоекономічної політики;

Управління моніторингу зовнішньої торгівлі;

Управління митно-тарифної політики та захисту внутрішнього ринку.

Департамент міжнародного торгівельно-економічного співробітництва:

Управління зарубіжних представництв;

Управління торгівельно-економічних зв'язків з країнами Європи, США та Канади;

Управління торгівельно-економічних зв'язків з країнами Азії, Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки;

Управління торгівельно-економічних зв'язків з країнами СНД.

Департамент торгівельних обмежень та контролю за зовнішньоекономічною діяльністю:

Управління нетарифного регулювання та контрактного обліку;

Управління контролю за зовнішньоекономічною діяльністю;

Управління торгівельних обмежень та недобросовісної конкуренції.

Форми та методи державного регулювання зовнішньої торгівлі

Зовнішньоекономічна політика будь-якої країни повинна виконувати основне завдання – стимулювати чи обмежувати експорт або імпорт товарів аби утворити позитивне сальдо по зовнішньоторговельних операціях та забезпечити додаткове надходження коштів для розвитку національної економіки.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути:

Одностороннім, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Взагалі односторонні міри застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і призводять до виникнення політичної напруги між торговими партнерами (обкладання окремих товарів митом, впровадження квот на імпорт тощо);

Двостороннім, коли заходи торгової політики узгоджуються між країнами, що є торговими партнерами. Наприклад, по взаємній домовленості, кожна з країн може узгоджувати технічні вимоги до маркування, упаковки, домовлюватись про взаємне визнання сертифікатів якості тощо;

Багатостороннім, коли торгова політика узгоджується та регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатосторонньої політики включають Генеральну угоду по тарифах та торгівлі (ГАТТ/СОТ), угоди в сфері торгівлі країн-членів Європейського союзу.[24]

Зовнішньоекономічна політика формується з трьох основних взаємопов’язаних складових, якими є особливості національної зовнішньоторговельної політики держави, національні форми та інструменти реалізації зовнішньої торгівлі.

Основні інструменти, форми та особливості зовнішньоторговельної політики держави приведено на схемі 1.1.

Схема 1.1. Складові зовнішньоторговельної політики держави [38]

Особливості здійснення зовнішньоторговельної політики є прямим відображенням відповідного національного правового забезпечення та уніфікованість його щодо правил міжнародної торгівлі. Вважається, що чим більше національна законодавча база, яка регулює зовнішню торгівлю, наближена до світової, то тим менше чинників, пов’язаних з національними обмеженнями, впливає на експорт та імпорт країни.

Рівень наближеності національного законодавства в першу чергу стосується відповідності з ГАТТ/СОТ. В основі діяльності ГАТТ/СОТ лежить чотири основні принципи:

Правило недискримінації у торговельних стосунках між країнами учасницями;

Зобов’язання щодо дотримання прийнятих тарифних поступок;

Заборона використання кількісних обмежень (квот) на експорт та імпорт;

Особливий режим сприяння торгівлі країн, що розвиваються.[34]

У формах регулювання зовнішньої торгівлі виділяють протекціонізм та вільну торгівлю.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних інструментів торгової політики.

Вільна торгівля – політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Лібералізація зовнішньоторговельної політики держави полягає в зниженні тарифних ставок імпортних і експортних мит, наданні пільг стосовно товарів, що ввозяться з інших країн.

В різні часи зовнішньоторговельна політика країн схилялась в той чи інший бік. Питання вільної торгівлі на противагу протекціонізмові обговорювались з вісімнадцятого століття.[34] Протекціонізм, який дає можливість розвиватися національній промисловості, чи вільна торгівля, яка дозволяє напряму порівняти національні витрати виробництва з міжнародними, - предмет довготривалого спору серед економістів та політиків. Схиляючись в той, чи інший бік, зовнішня торгівля не набувала ні одної чітко визначеної форми. Так, у 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерним відхід від протекціонізму в бік більшої лібералізації та вільної торгівлі. З початку 70-х років проявилась обернена тенденція – країни почали відгороджуватись одна від одної, використовуючи все нові тарифні, а особливо нетарифні бар’єри, захищаючи національні ринки від іноземної конкуренції.

Сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких сферах. У відносинах розвинутих країн між собою – це сфери сільського господарства, текстилю та сталі. В торгівлі розвинутих країн з країнами, що розвиваються, - це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. В торгівлі між країнами, що розвиваються, - це товари традиційного експорту.

Розвиток протекціоністичних тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

Селективний протекціонізм – направлений проти окремих країн чи проти окремих товарів;

Галузевий протекціонізм – захищає окремі галузі, перш за все сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

Колективний протекціонізм – проводиться об’єднаннями країн по відношенню до країн, що не входять до цих об’єднань;

Прихований протекціонізм – здійснюється методами внутрішньої економічної політики. [24]

Можна також виділити помірну політику, котра в певних пропорціях містить елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Ступінь жорсткості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу та інтенсивності кількісних обмежень.

Середній рівень тарифу зазвичай розраховують тільки для тих товарів, імпорт яких підлягає обкладанню митом, як середня ставка імпортного мита, зважена по вартісному об’єму імпортних товарів. Середній рівень нетарифних обмежень розраховується як вартісна доля імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження.

Сукупність заборон на імпорт, експорт товарів, кількісні квоти,