Така угода є прикладом добровільного обмеження експорту між обома країнами. Причому таке обмеження в експорті є не проявом тиску однієї країни на іншу, а волевиявленням обох країн.

Відповідно до Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ліцензії на експорт та імпорт зазначених товарів видаються Мінекономіки. Порядок видачі цих ліцензій затверджено наказом Мінекономіки від 19 лютого 2001 року №39. Правда, зараз готується новий наказ, який за змістом практично не відрізнятиметься від старого. Слід зазначити, що згідно з цим наказом обласні державні адміністрації також мають право видавати ліцензії, але лише на імпорт товарів на суму, не більшу 300 тис. доларів США. При цьому ліцензії ці можуть видаватися лише на ті товари, імпорт яких не підлягає квотуванню (засоби захисту рослин, лазерні диски, товари, які можуть містити озоноруйнуючі речовини).

Перелік нетарифних методів регулювання експортно-імпортних операцій, які застосовуються на Україні з метою захисту внутрішнього ринку, доповнюється також технічними та іншими спеціальними вимогами (обмеженнями). Мова йде про національні стандарти, систему сертифікації та інспекції якості продукції, вимоги до неї з точки зору безпеки і екології, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм тощо.

В окремих випадках, щодо сертифікації імпортних харчових продуктів безпосередньо на кордоні, то вони є відкрито протекціоністськими заходами для обмеження імпорту в інтересах національних виробників аналогічних видів продукції.

У більшості випадків необхідність санітарно-гігієнічної, екологічної та ветеринарної інспекції є об'єктивною необхідністю для забезпечення охорони здоров'я, захисту тваринного і рослинного світу та навколишнього середовища в умовах різкого зростання виробництва у світі нових товарів, все більш могутньої і швидкодіючої техніки, сучасних біологічних технологій, висококонцентрованих хімічних речовин і раніше не відомих препаратів і медикаментів, споживання яких може викликати дуже небажані наслідки.

Проте в ряді випадків в Україні такий контроль залишається поки що досить громіздким. Під час митного оформлення імпортних товарів підприємства змушені подавати чимало документів та довідок, при цьому лише 10% з них передбачено Митним кодексом, а 90% припадає на документи, які передбачені іншими законодавчими актами.

Для більш чіткого уявлення системи дозвільних документів, які необхідні при митному оформленні товарів, необхідно провести певну систематизацію (Додаток 4).

Видно, що кількість державних органів, що регулюють зовнішню торгівлю досить велика. Це говорить про те, що технічні бар’єри, як метод нетарифного регулювання, активно застосовується в Україні.

Такий стан справ не відповідає світовим процесам, де здійснюється зворотній процес - дерегуляція (тобто скорочення переліку питань, у вирішення яких втручаються державні органи) або ж скорочення часу на отримання дозволів за рахунок запровадження так званого "правила однієї зупинки". Тобто, прийшовши до установи за певним дозволом, підприємець тут же отримує всі документи без біганини по інших установах. Через відсутність налагодженого комп'ютерного зв'язку та законодавчої неврегульованості підприємства змушені провести велику роботу для того, щоб зібрати для митниці різноманітні додаткові довідки для проведення митного оформлення товару.

Ця робота стримується і тим, що в Україні поки що відсутня сучасна ла-бораторна та інша діагностична база, необхідна для швидкої перевірки якості імпортних товарів, не завершена стандартизація багатьох видів продукції, особ-ливо харчової промисловості, а також не створена відповідна договірно-правова база щодо взаємного визнання стандартів та сертифікації з країнами ЄС та інши-ми країнами світу, які є основними торгівельними партнерами України.

Залишається чимало невирішених проблем і в національному законодавстві, яке регулює систему сертифікації та інспекції якості імпортних товарів. Йдеться про вимоги щодо обов'язкового надання гігієнічного висновку на імпортовані товари нерідко заводить у глухий кут і митників і підприємців, оскільки місцеві санстанції нерідко відмовляються надавати відповідні довідки (якщо ввозяться потужні крани, турбіни або інше промислове обладнання та запасні частини, які не мають прямого використання людиною), в той час як за діючими правилами митні органи зобов'язані вимагати такі довідки під час митного оформлення будь-якого імпортованого товару.

Слід зазначити, що високі вимоги щодо відповідності міжнародним стандартам (перш за все розроблених Міжнародною організацією по стандартах (ІСО) і органами ЕС) або стандарти, які використовуються у певних країнах, значною мірою також обмежують експорт вітчизняних товарів. В зв'язку з цим є гостра необхідність налагодження в Україні спеціального випуску експортних товарів, особливо харчових продуктів, які відповідали б вимогам міжнародних стандартів і були б конкурентноздатними на зовнішніх ринках.

Отже, нетарифне регулювання експорту та імпорту товарів, при всіх його недоліках є об'єктивною реальністю, яка формується умовами міжнародної торгівлі, і вітчизняним підприємствам потрібно із цим рахуватися. Крім того, бажано завчасно вивчати всі вимоги і обмеження, з якими можливо зустрітися в тій чи іншій країні під час вибору зовнішнього ринку, суворо дотримуватися встановлених у нашій та зарубіжній країні правил регулювання вивезення (ввезення) і допуску товарів на внутрішній ринок, визначити свої можливості і скористатися допомогою імпортера (експортера) для виконання діючих вимог і норм, оскільки він також зацікавлений у комерційній операції.

3. Основні напрямки вдосконалення державного регулювання зовнішньої торгівлі України

3.1. Основні шляхи вдосконалення тарифних методів державного регулювання зовнішньої торгівлі України

Основні напрямки вдосконалення зовнішньої торгівлі України безперечно пов’язані з процесом