11 червня 1998 року прийнято Указ Президента України “Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського союзу”. У розділі 2 даного Указу зазначається, що економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС, повинна базуватись на уніфікації національної економіки на засадах ГАТТ/СОТ, глобалізації світового господарства, потенційній взаємовигідності вільної торгівлі тощо, що є важливими факторами економічної інтеграції та розвитку торгівлі між Україною та ЄС.

Розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників. Економічна інтеграція базується на координації, синхронізації та відповідності прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС і передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму, сформування основних економічних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС.

З метою швидкого вступу України до СОТ та набуття асоційованого членства в ЄС, було поставлено завдання, щоб Україна стала членом СОТ до кінця 2002 року. У липні 2001 року в Адміністрації Президента України відбулась нарада, на якій розглядався процес вступу України до Світової організації торгівлі. Одним із наслідків цієї на-ради стало прийняття Указу Президента України від 5 вересня 2001 р. № 797 "Про до-даткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі".

Цим Указом визначено, що завершення вступу України до СОТ протягом 2001 - 2002 років є одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів та цен-тральних органів виконавчої влади у сфері реалізації зовнішньоекономічної політики.

Сьогодні навколо питання вступу нашої держави то СОТ точиться чимало дискусій, висловлюються різноманітні, часто діаметрально протилежні думки. У квітні 1994 року під час світової конференції в Марракеші (Марокко) була підписана угода про трансформацію ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ). Створення СОТ ознаменувало найбільшу реформу світової торгівлі за період, що минув з кінця другої світової війни. Таким чином, завершено формування основного комплексу універсальних дого-ворів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку у галузі торгівельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави - члени ГАТТ прагнули протягом декількох десятиліть.

Також створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комп-лексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплек-су угод і домовленостей в рамках Уругвайського раунду, система ГАТТ/СОТ висту-пає у вигляді торговельно-економічної ООН, де угоди - це правова основа, а СОТ - інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам, які містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є забезпечення кожному її членові безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продов-ження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвиткові.

Правова система ГАТТ/СОТ є балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями.

СОТ виконує роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок (торговельного “суду”), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів.

Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних видів діяльності, станов-лять юридичне підгрунття для міжнародних торговельних операцій. Це своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн зобов'язуються проводити свою торговельну політику на взаємопогодженій основі. Хоча ці документи обговорю-ються й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у здійсненні цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, тек-стиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, про-мислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. Проте в основі цих документів лежать декілька ба-зових засад, відповідно до яких торговельна система мас бути:

позбавленою будь-якої дискримінації - країна не повинна упереджено ста-витися до тих чи інших торговельних партнерів (їм усім однаково надається ста-тус "найбільшого сприяння"); так само не повинна проводитися політика дис-кримінації між національними та іноземними товарами і послугами, яким на-дається "національний режим";

передбачуваною - іноземні компанії, інвестори та уряди повинні мати упев-неність, що торгові бар'єри (в тому числі тарифи, нетарифні заходи тощо) не бу-дуть зводитися самовільно без узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок і зобов'язань щодо відкриття ринків "закріплюються" угодами СОТ; торгові бар'єри мають знижуватись у ході переговорів;

відкритою для чесної конкуренції - шляхом знеохочення таких "нечесних" прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та продаж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту;

сприятливою для слаборозвинених країн - надаючи їм більше