У зв'язку з тим, що процедура приєднання будь-якої країни до ГАТТ передбача-ла попереднє здійснення комплексних заходів щодо гармонізації національного законодавства, систем обліку, а також проведення двосторонніх переговорів із кожною з країн-членів ГАТТ, то Уряд України створив в 1994 році спеціальну Міжвідомчу комісію з питань приєднання України до ГАТТ та вступу до СОТ.

Таким чином, заходи України, які вона здійснила в 1993-1994 рр. у напрямку розширення співробітництва з ГАТТ, були досить активними і оцінювалися в той час зарубіжними засобами масової інформації як незаперечний політичний успіх української економічної дипломатії.

Великі надії, які покладалися тоді на Міжвідомчу комісію з питань приєднання України до ГАТТ, не виправдалися. І тут є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

Об'єктивною причиною є те, що на протязі 1994 - 1999 років економіка Ук-раїни стрімко скочувалася у безодню економічної кризи, що вимагало від Уряду здійснення досить жорстких заходів щодо захисту внутрішнього ринку від імпортних товарів, а це йшло врозріз із принципами ГАТТ/СОТ.

Серед суб'єктивних факторів слід назвати недостатнє розуміння членами Міжвідомчої комісії необхідності здійснення широкої кампанії щодо роз'яснення переваг вступу України до СОТ. Таке роз'яснення, як виявилося, вкрай було не-обхідне як для вітчизняних підприємців, так і для працівників вищих ешелонів влади, в тому числі його керівництва.

Наслідком таких неузгоджений дій між гілками влади щодо СОТ стало те, що і сьо-годні Україна знаходиться на початку нової стадії вступу до цієї організації. У Же-неві відбулося вже вісім засідань Робочої групи з питань вступу України до СОТ, а також двосторонні та багатосторонні переговори з делегаціями ЄС, США, Японії, Канади, Австралії та європейських країн колишньої Ради Економічної Взаємодо-помоги про взаємний доступ до ринків товарів та послуг, підготовлено значний обсяг аналітично-довідкової інформації, але досягнуто домовленостей лише з трьома країнами із 25 країн - членів СОТ щодо підписання двосторонніх прото-колів про доступ на ринок товарів та послуг.

При цьому, враховуючи фактичне призупинення в 1999 році переговорного процесу України з СОТ, ця робота була заново розпочата у 2000 році.

Як свідчить досвід Латвії, Киргизії, Грузії. Молдови та Естонії, які вже стали чле-нами СОТ, для успішного завершення переговорного процесу щодо вступу до СОТ він повинен вестись безперервно і конструктивно за підтримки парламенту, оскільки, як правило, необхідно приводити до вимог СОТ від 800 до 1500 законів та нормативних актів національного законодавства.

Можна сказати, що в 2000 році Верховна Рада України вперше дала згоду на вступ України до СОТ, оскільки у затвердженій нею Програмі дій колишнього Уряду В. Ющенка було визначено завдання щодо вступу до цієї авторитетної міжна-родної організації. Проте стати членом СОТ до кінця 2000 року а саме таке амбітне завдання ставив Уряд В. Ющенка, не вдалося. І це не випадково, адже за та-кий короткий час неможливо було вирішити ряд складних законодавчих проблем, зокрема, таких як:

відміна експортних мит на олійне насіння, велику рогату худобу та шкури;

скорочення надмірної кількості комбінованих ставок ввізного мита, особливо продукцію сільського господарства;

вдосконалення порядку визначення митної вартості імпортних товарів;

скорочення переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Ук-раїні:

запровадження національних стандартів, гармонізованих до європейських та міжнародних стандартів;

створення системи захисту прав інтелектуальної власності;

вдосконалення системи страхування, надання юридичних, нотаріальних та інших послуг.

Крім того, Верховна Рада з 1997 року не може прийняти нову редакцію Митно-го кодексу та Закон "Про валютне регулювання" тощо, які мають важливе зна-чення для приведення вітчизняного законодавства до вимог СОТ.

Членство України у Світовій організації торгівлі може відкрити можливості щодо:

зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів прак-тично на всіх світових ринках;

можливості не лише кількісно збільшити обсяги експорту, а й змінити його структуру.

кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одно-часно щодо країн-членів СОТ, на долю яких припадає понад 90% світової торгівлі;

забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів. Навіть мала країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговель-ними партнерами;

застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструмента бо-ротьби із зниженням цін на імпортні товари;

введення тимчасових обмежень імпорту у випадку проблем з платіжним ба-лансом;

підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричине-на надмірним імпортом;

забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних стосунків з основними торговельно-економічними партнерами, а саме:

Європейським Союзом, що відкриває двері для здійснення стратегічної мети - поступової інтеграції України у ЄС шляхом реалізації положень Угоди про парт-нерство і співробітництво, створення зони вільної торгівлі і набуття на цій основі асоційованого членства в ЄС;

країнами ЦЕФТА (Центральноєвропейської ініціативи), які є традиційними торговельними партнерами України. А враховуючи, що всі вони є асоційованими членами ЄС і в найближчому майбутньому можуть стати повними членами, важ-ливо послідовно розширювати присутність на ринках цих країн, створюючи не-обхідні передумови для збільшення в подальшому присутності і на єдиному рин-ку ЄС.

Негативний вплив на подальше збли-ження України з ЄС справляють: тра-диційно однобока структура українського експорту в двосторонній торгівлі, в якому основу становлять то-вари з низьким рівнем доданої вартості; та низький рівень і нераціональність ви-користання Україною свого експортно-го потенціалу у наданні послуг; повільна адаптація торговельно-пов'язаного законодавства та, відповідно, повільність процесу