Через рік комбіновані ставки були запроваджені також і на сільськогоспо-дарські товари Законом від 17 липня 1997 року "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції". В цілому було значно підвищено ввізне мито на продукцію сільського господарства та харчової промисловості (на окремі види товарів вони зросли майже до 100 і більше відсотків від їх митної вартості). Це мало досить серйозний вплив на скорочення імпорту окремих видів товарів.

Крім того, цим Законом вперше надано право Кабінетові Міністрів встановлювати так зване сезонне ввізне мито, тобто мито, яке могло діяти лише на час збирання та закладення на зберігання ягід, фруктів, овочів та іншої продукції. Ставки цього сезонного ввізного мита повинні бути удвічі більшими, ніж пільгові ставки, встановлені Законом. Кабінет Міністрів скористався своїм правом, коли встановив у 1998 та 1999 роках сезонне ввізне мито на ряд видів сільгосппродукції.

Ці кроки були втіленням однієї з форм протекціоністичної політики України – це галузевий протекціонізм. В даному випадку він стосується галузі сільського господарства.

Поряд із негативним впливом частої зміни ставок ввізного мита в Україні був позитивний вплив. Це, по-перше, дало змогу деталізувати ставки ввізного мита по товарних позиціях до дев'яти знаків товарної номенклатури (цього у Митному тарифі не було), а по-друге, дало змогу оперативно реагувати на кон'юнктуру зовнішнього та внутрішнього ринку в умовах кризового стану вітчизняної економіки. Рішення Уряду, які стосувалися збільшення ставок ввізного мита на текстильні вироби, взуття, меблі, поліграфічну продукцію, вироби з чорних металів тощо, можна оцінювати як позитивні, адже це дозволило захистити вітчизняні підприємства від навали тих імпортних товарів, яких достатньо виробляється в Україні. Це також дало змогу багатьом підприємствам отримати певний час для реконструкції та модернізації власних виробничих потужностей та налагодження випуску сучасної, високо конкурентної продукції.

Разом з тим внаслідок внесення багатьох змін до Митного тарифу його середньозважена ставка зросла з 5% у 1993 р. до 7,5% у 2000 р., що є предметом критики з боку Світової організації торгівлі. Але зростання середньозваженої ставки до такого рівня дає змогу говорити про відкритий характер торгової політики.

Перед набранням чинності нового митного тарифу Кабінет Міністрів України прийняв постанову №16 від 12 січня 2001 року. Це пояснюється в першу чергу підготовкою України до вступу до Світової організації торгівлі, а також реалізацією домовленостей, досягнутих з Європейським Союзом.

Йдеться про зниження ставок ввізного мита на текстильні вироби нашою країною. В свою чергу, Європейський Союз погоджується скасувати у 2001 році квотування поставок вітчизняного текстилю до країн ЄС. Це квотування дуже негативно впливає на роботу вітчизняних підприємств, які в умовах недостатнього внутрішнього попиту на товари легкої промисловості у визначальній мірі залежать від ринків зовнішніх, особливо європейських. Адже встановлені ЄС квоти на ввезення українського текстилю нерідко реалізуються нашими підприємствами за 3 - 5 місяців роботи.

Ось чому левова частина змін ставок ввізного мита, внесених зазначеною постановою Уряду, припадає саме на зменшення ставок на текстильні вироби. Так, знижено ставки ввізного мита з 20 до 5 % на тканини з грубого волосу тварин, тканини бавовняні (по окремих видах бавовняних тканин встановлено навіть нульову ставку), тканини лляні, серветки, вату, шпагат, канатні і мотузяні вироби, килими, з 10 до 5 % знижено ставки на тканини із штучного волокна, скасовано ввізне мито на віскозні нитки, деякі інші види ниток та пряжі, трикотажні спортивні костюми тощо.

Крім того, значно знижено ставки на лляну та інші види пряжі, штапельні волокна, фетр, верхній одяг, костюми, білизну, дитячий одяг, спортивні костюми, взуття, головні убори тощо. Внаслідок прийняття цієї постанови сьогодні вже немає ставок ввізного мита на текстильні вироби вище ніж 25 % (ще недавно таких ставок було чимало), а більшість ставок не перевищує 2-5%.

Значна частина постанови присвячена також зменшенню ставок ввізного мита на інші види товарів. Зокрема, на деякі види хімічних речовин, медпрепаратів, лаків та фарб, вибухових речовин, рентгенівської плівки, фотоматеріалів, каталізаторів, виробів з гуми, натуральної та штучної шкіри, шиферу, котлів, підйомних кранів, доїльних установок, пилососів, радіоприймачів та телевізорів, трамвайних вагонів, тракторів, тролейбусів, наручних годинників, меблів, запальничок тощо. Враховуючи, що на зазначені та інші товари ставки мита знижено в основному з 30 до 25 відсотків, можна вважати, що це зроблено не для заохочення імпорту цих товарів, а в основному для зниження середньозваженої ставки Митного тарифу. Як відомо, саме цей показник є дуже важливим для завершення у цьому році переговорів щодо вступу України до Світової організації торгівлі.

Хоча згадана постанова Уряду, в основному, присвячена зниженню тарифів, є незначна кількість товарів, на які ввізне мито дещо збільшено. Це такі товари як бітумна мастика, інтерферон, вакцина, валідол, антифризи, деякі види поліетиленової плівки, посуд, кришки, шини пневматичні, феромарганець тощо.

В цілому можна сказати, що постанова Уряду від 12 січня 2001 р. № 16 є своєрідним заключним акордом шестирічної практики Кабінету Міністрів щодо тарифного регулювання імпорту товарів, тому поряд із об'єднанням в один документ всіх ставок ввізного мита одночасно скасовано всі прийняті за 6 попередніх років 68 постанов Уряду.

Щодо тарифного регулювання експорту, то історія його розвитку в незалежній Україні є значно коротшою і