Слід зазначити, що Кабінет Міністрів наполягав на збереженні за ним цього права, з урахуванням набутого досвіду, але Верховна Рада категорично відмовилася надавати йому таке право.

Підставою для цього став Закон "Про систему оподаткування" яким передбачено, що всі податки в Україні встановлюються лише законами, в тому чисті, звичайно, і митні тарифи.

При цьому народні депутати справедливо наголошували на необхідності забезпечення стабільності митних тарифів, "прозорості" їх прийняття тощо. І в цьому був здоровий глузд, оскільки ми добре пам'ятаємо, як часто іноді Уряд змінював митні тарифи, що не давало можливості підприємцям правильно спланувати свою експортно-імпортну діяльність.

Проте тепер виникла інша проблема - низький кваліфікаційний рівень працівників секретаріату Верховної Ради, які готують зміни до Митного тарифу, а також досить довга процедура підготовки проектів законів та їх прийняття, що не дає змоги державі оперативно реагувати на кон'юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків.

Крім того, не виключено, що під час затвердження певних митних тарифів Верховною Радою можуть враховуватися не економічні фактори (ціна товару, об-сяги виробництва та споживання тощо), а політичні інтереси окремих фракцій або груп депутатів, які лобіюють певні інтереси окремої галузі економіки України.

Можна сказати, що Україна повною мірою використовує тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Через встановлення певного виду мита реалізується така форма зовнішньоторговельної політики, як протекціонізм. Протекціонізм при цьому набуває своїх власних форм. Перш за все йдеться про галузевий протекціонізм, що застосовується в таких галузях як сільське господарство, чорна та кольорова металургія, машинобудування, легка промисловість, хімічна тощо.

Селективний протекціонізм особливо чітко простежується у встановленні експортних мит на насіння олійних культур, живу худобу, сировину для виробництва шкіри тощо.

Слід зауважити, що при застосуванні мита як превентивного заходу для захисту вітчизняного ринку, торговий режим нашої країни можна вважати відкритим.

2.2. Основні етапи адаптації системи нетарифного регулювання до вимог ГАТТ/СОТ

В цілому, як показує вітчизняний та світовий досвід, використання тарифних методів регулювання експорту та імпорту товарів має певні обмеження, оскільки їх ефективність нерідко залежить від співвідношення пропозиції та попиту на товари, конкуренції між постачальниками, кон'юнктури ринку, коливання валютного курсу тощо.

Крім того, тарифні методи не у рівній мірі впливають на експорт та імпорт товарів великими або дрібними підприємствами, які мають різні фінансові можливості. Ось чому, на початку 20-го століття у світі отримали значне поширення так звані нетарифні методи регулювання експорту та імпорту. При цьому у звичайних умовах ці методи використовувалися, як правило, як додаткові і тимчасові заходи з метою компенсації недоліків, які мають економічні методи регулювання експорту та імпорту товарів. Проте у кризові періоди (природні катаклізми, війни тощо) нетарифні методи ставали головними у регулюванні зовнішньоторговельного товарообігу. У залежності від зміни економічного становища уряди країн світу застосовували адміністративні методи регулювання зовнішньої торгівлі у більшій або меншій мірі. Тобто вони використовувалися у комбінації з тарифними методами регулювання експорту та імпорту товарів.

Слід зазначити, що Світова організація торгівлі, яка постійно виступає за розвиток в основному тарифних методів регулювання експорту та імпорту, не забороняє використання в певних умовах нетарифних методів.

Нетарифні методи, звичайно, обмежують імпортера у поставках певних товарів і на перший погляд порушують ринкові механізми. Проте на практиці все залежить від масштабів, періоду та мети їх використання. Так, у разі застосування нетарифних методів по відношенню до експорту або імпорту окремих і невеликих груп товарів і на протязі обмеженого терміну з метою вирішення певних економічних, екологічних та соціальних проблем вдається уникнути порушень принципів функціонування національного ринку. При цьому нетарифні методи можуть навіть сприяти прискоренню нормалізації його функціонування, в тому чисті і позитивній зміні у сфері розвитку експорту та імпорту.

Це пояснюється тим, що уряд може швидко зупинити зростання дефіциту зовнішньої торгівлі або платіжного балансу (з окремими країнами, групою країн або в цілому), більш раціонально використати вільноконвертовану валюту за умови її нестачі для купівлі за кордоном найбільш дефіцитних товарів для вітчизняного господарства та мобілізувати валютні резерви для обслуговування зовнішнього боргу.

Крім того, нетарифні методи залишаються важливим засобом здійснення торгівельної політики (дозволяють отримати поступки там, де питання тор-кається торгівельних обмежень на умовах взаємності або відміни дискримінаційних заходів у країнах торгівельних партнерів). Є ще одна перевага нетарифних методів. У більшості випадків нетарифні методи застосовуються тимчасово, а отже, як правило, не потребують прийняття законів, а запроваджуються окремими рішеннями урядів, тобто більш оперативно.

Сукупність нетарифних методів, які використовуються у світі, дозволяють здійснювати досить гнучке регулювання імпорту та експорту у широко-му діапазоні. Завдяки цим методам уряди мають змогу повністю забороняти екс-порт своїх або імпорт небажаних з різних причин іноземних товарів, утримувати експорт або імпорт певних товарів на суворо визначеному рівні, збільшувати або скорочувати його по відношенню до внутрішнього споживання (в тому числі в окремі роки або місяці), суворо контролювати імпорт або експорт, не впливаючи на динаміку і структуру поставок, але в необхідних випадках швидко їх обмежувати.

Щодо обсягів застосування нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі, то за літературними даними в країнах Заходу, наприклад, на початку 90-х років минулого століття завдяки лише кількісним обмеженням