Класичною програмою макроекономічної стабілізації вважають програму, в основі котрої лежить фіксований валютний курс, який часто називають так званим номінальним "якорем". Програма шокової терапії, яку рекомендували для запровадження в Україні та Росії Дж.Сакс та А.Ослунд базувалася на фіксації валютного курсу. [91] Така макроекономічна стабілізація вперше була запроваджена в Польщі у 1990 році, а також у країнах Східної Європи і Балтії. Спочатку здавалося, що даний механізм макроекономічної стабілізації є найоптимальнішим, хоча й на сьогоднішній день немає переконливих доведень на користь того, що інший тип стабілізації, заснований на досягненні певних цілей в області грошово-кредитної політики, і який успішно впровадили у Словенії. Македонії, Хорватії поступається чим-небудь стабілізації, в основі котрої лежить фіксований валютний курс.

Сам термін номінальний "якір" по відношенню до валютного курсу може використовуватися у двох випадках:

фіксований та нерегульований валютний курс у довгостроковому періоді (жорстко фіксований валютний курс за умов системи "валютного бюро");

тимчасово фіксований але регульований валютний курс протягом
короткострокового періоду (система повзучої прив'язки).

В обох випадках за визначенням М.Мусси та Р.Флада номінальні "якори" розглядаються як вибір певного цільового рівня грошово-кредитної політики.[44,42-80] Якщо визначення номінального якоря є ціллю грошово-кредитної політики, тоді як і перше визначення так і друге визначення номінального якоря не суперечить такій концепції до вибору цільового рівня монетарної політики. Якщо ж уряд надіється досягти фінансової дисципліни та довіри від застосування політики номінального "якоря" у довгостроковому періоді, тоді лише перше визначення є прийнятним.

Аналізуючи використання валютних курсів в якості номінальних "якорів", економісти дуже часто не здатні пояснити, чи розглядати валютний курс в якості номінального "якоря" як тимчасовий чи постійний маяк грошово-кредитної політики. У зв'язку з тим, що дуже часто наголос робиться на досягненні фінансової дисципліни та відновленні довіри до урядової політики, то ідея запровадження номінальних "якорів" є беззаперечною. Я.Френкель розглядає валютний курс в якості номінального "якоря" як можливість жорстко прив'язати національну валюту до іноземної, щоб проводити збалансовану грошово-кредитну політику з метою недопущення інфляції.[87,153] Зрозуміло, що таке визначення не узгоджується з тимчасовою прив'язкою як невід'ємною частиною стратегії використання валютного курсу в якості номінального "якоря".

Використання валютного курсу як тимчасового номінального "якоря" аналізували багато економістів, в тому числі М.Бруно,[37] Е.М.Клаасен.[39] Р.Купер.[40] С.Едвардс,[85,43-48] К.Паредес та Дж.Сакс.[49] Справді, часто запроваджується політика валютного курсу, за умов якої сам валютний курс служить номінальним "якорем" у короткостроковому періоді. При цьому, у невизначений час можуть відмовитися від тимчасової прив'язки, що може підірвати довіру до економічної політики уряду. Наприклад, Дж.Сакс схиляється до думки на користь тимчасової прив'язки на самому початку стабілізаційної програми та її символічному значенні. Зобов'язання, яке бере на себе уряд разом з центральним банком по підтримці національної валюти шляхом її прив'язки до іноземної валюти породжує довіру до урядової політики та зупиняє втечу від національної валюти.[51,251] Цю тезу продовжує П.Бофінгер: "Якщо центральний банк вибирає валютний курс як цільовий рівень своєї грошово-кредитної політики, це неодмінно призведе до виконання зобов'язань щодо підтримання макроекономічної стабілізації".[83,19] Прив'язка валютного курсу є потужним критерієм по дотриманню макроекономічної стабілізації з боку уряду, але при цьому виникає запитання чи зможе уряд тривалий час переконувати економічних агентів щодо успішного запровадження такого типу стабілізаційних програм. Г.Кальво та К.Вейх висувають на перший план ідею про незначну довіру до урядової політики як пояснення того феномену, чому у стабілізаційних програмах, в основі яких лежав вибір цільового рівня валютного курсу постійно висока інфляція інколи призводила до економічного зростання. [38,90-102] К.Вейх підкреслює, що зусилля по досягненню макроекономічної стабілізації за умов гіперінфляції набагато швидше відновлюють довіру до економічної політики уряду, аніж ті самі дії уряду за умов постійної інфляції, оскільки у першому випадку інфляцію можна відносно швидко подолати без таких негативних явищ як збільшення безробіття та падіння обсягів виробництва.

Аналізуючи стабілізаційні програми, в основі яких лежав валютний курс як номінальний "якір", слід зауважити, що в багатьох країнах, особливо в країнах Латинської Америки такий підхід до макроекономічної стабілізації зазнав повного фіаско. У цьому випадку приємно здивувала програма макроекономічної стабілізації у Польщі, де валютний курс як номінальний "якір" використовувався протягом короткого періоду часу для відновлення довіри до економічної політики уряду замість запровадження контролю за зростанням заробітної плати та адміністративного регулювання цін.

Вся проблема полягає в тому, що макроекономічна стабілізація в основі якої лежить валютний курс в більшості випадків призводила до зростання реального валютного курсу внаслідок жорсткої антиінфляційної політики, що суттєво погіршувало конкурентоспроможність країн з перехідними економіками на світових ринках. Використання валютного курсу виключно для боротьби з інфляцією може призвести до надмірного зростання реального валютного курсу, і, як наслідок - до валютної кризи. На думку В.Попова, в переліку заходів макроекономічної політики є набагато кращі інструменти для стримування інфляції без зростання реального валютного курсу. Цей курс, який часто ще називають найважливішою ціною у відкритій економіці є надзвичайно цінним інструментом економічної політики, щоб