Як правило, учасники ринку завжди вважають девальвацію провалом урядової економічної політики і політичні втрати від проведеної девальвації є значними. Можна ще раз підкреслити, що більшість стабілізаційних програм, в основі котрих лежав фіксований валютний курс зазнали відчутних невдач у довгостроковому періоді. Тому, прив'язка національної валюти до іноземної не викликає вже й такої великої довіри до економічної політики.

Довіра до урядової економічної політики може бути підвищена, якщо вживаються широкомасштабні заходи по реформуванню економіки, насамперед інституційного характеру. Якщо цього не відбувається, то відмова від фіксованого валютного курсу дорого обійдеться для репутації офіційних урядових осіб, що несуть пряму чи опосередковану відповідальність за девальвацію національної валюти, їм вже більше не вдасться торгувати своїми обіцянками, щоб підтримувати стабільний валютний курс. У перехідних економіках спостерігається досить цікаве явище, коли від рішення міжнародних фінансових організацій, насамперед Міжнародного Валютного Фонду, надавати чи не надавати кредит залежить стабільність національної валюти та довіра до уряду взагалі. Така цілковита залежність від іноземних кредиторів сама по собі є негативним явищем, і свідчить про відсутність національної економічної стратегії та стратегії розвитку суспільства взагалі. Тому не дивно, що довіра до МВФ, так і урядів, що повністю залежать від позик цієї міжнародної фінансової організації останнім часом у зв'язку з фінансовими кризами у країнах Південно-Східної Азії та Росії різко впала, про що неодноразово зазначали у своїх виступах та дослідженнях відомі економісти-неокласики М.Фрідман та Дж.Сакс. Опір в середині країн програмам МВФ, так і нездатність урядів виконувати свої зобов'язання у довгостроковому періоді, кінець кінцем призводять до відмови від фіксованого валютного курсу. Тому, можливо, необхідне запровадження інших конституційно-інституційних заходів, щоб уряд не міг так легко відмовлятися від виконання своїх зобов'язань в області політики валютного курсу. Дж.Стігліц - головний економіст Світового Банку закликає до активнішого використання заходів інституційної політики та глибших структурних перетворень для уникнення дуже частих потрясінь на валютних ринках перехідних економік.

У перехідних економіках інколи політична боротьба заходить так далеко, що це призводить до зриву стабілізаційної програми. Тому виключно з політичних міркувань грошово-кредитна політика має бути простою, зрозумілою, прозорою, щоб не виникало ніяких запитань та звинувачень на адресу центрального банку. Підтримка цільового рівня валютного курсу або зростання грошової маси у наперед визначених рамках є якраз найоптимальнішим заходами монетарної політики. Проблема лише полягає в тому, що будь-який конкретний інструмент монетарної політики годиться тільки для подолання наслідків якогось одного, визначеного економічного шоку. Як правило ж, економіка стикається з широким набором внутрішніх та зовнішніх шоків. Часті зміни попиту на національну валюту значно підривають ефективність дії монетарного правила М.Фрідмана, подібно до того як економічні шоки призводять до відхилення валютного курсу від свого рівноважного рівня. При цьому багато досліджень в цій сфері виявили, що зростання номінального доходу має набагато кращий вплив на стабілізацію економіки, аніж жорстке дотримання монетарних правил.[44,63] Таким чином, розроблення основ ефективної грошової конституції для країн з перехідними економіками вимагає комплексного, багатоаспектного інтегрального підходу реформування економік цих країн, а не зосередження уваги виключно на проблемах грошово-кредитної політики.

Як зазначають вже згадувані Дж.Сакс, А.Торнелл та А.Веласко. нереально жорстка монетарна політика з метою підтримки стабільного валютного курсу не збільшує довіру до економічної політики уряду, а лише у зв'язку з екзогенними шоками, наприклад політичне вбивство, дещо вповільнює втрату довіри до урядової політики шляхом підтримки завищеного валютного курсу. [92,54] О.Бланшард теж відзначає, що жорсткий пакет антиінфляційної політики здавалося б на перший погляд збільшує довіру до економічної політики, але той негативний вплив, які мають заходи жорсткої антиінфляційної політики на економічну активність наводить на думку щодо призупинення дії програми.[36,5] Це означає не що інше, як те, що жорсткі антиінфляційні програми є політичне нестійкими і, відповідно, є значний ризик втрати довіри до економічної політики уряду із зі всіма негативними наслідками.

Оскільки порушення економічної рівноваги важко «прогнозувати в часі, то виникають складнощі по розробленню стратегії грошово-кредитної політики. Ця проблема однаково є актуально як і для стабілізаційних програм, в основі котрих лежить стабільний валютний курс, так і для програм, в основі котрих лежить цільовий вибір монетарних показників. Розроблення та запровадження ефективних заходів грошово-кредитної політики складно навіть за умов стабільної економіки, не говорячи вже про умови високої інфляції. Тому, як приходить до висновку М.Обстфельд, вдала монетарна політика може, в принципі, нехтуючи першопричинами порушення економічної рівноваги стабілізувати економіку протягом короткого періоду часу, але відсутність довіри до урядової політики ускладнює запровадження такої монетарної політики на практиці.[89,62]

Я.Френкель взагалі висунув на перший план ідею корегування стабілізаційних програм. Згідно нього, оскільки довіра до уряду є

вирішальним фактором, що призведе до успішного втілення в життя стабілізаційних програм, то важливою є можливість внесення незначних коректив у програми макроекономічної стабілізації, при чому таким чином, аби вони не підірвали довіру до урядової політики. Громадськість має бути наперед проінформована щодо незначних корегувань номінального "якоря" (девальвація, ревальвація фіксованого валютного курсу або зміни у обсягах пропозиції "широких" грошей чи зростання грошової бази). Прозорість та зрозумілість таких дій мають збільшити довіру до економічної політики.[45,402]

Отже, фіксований валютний курс в якості номінального "якоря" служить добрим