Не залежно від того, який режим валютного курсу запроваджується, в довгостроковому періоді стабільність валютного курсу насамперед залежить від досягнення успіху по дотриманню зобов'язань щодо основних, фундаментальних факторів, які визначають валютний курс (дефіцит бюджету, збалансованість платіжного балансу, тягар внутрішнього та зовнішнього боргу, рівень інфляції та відсоткових ставок, рівень заощаджень і т. д.) та сильної банківської системи.

Ніякий інший режим, окрім двох головних режимів валютних курсів -фіксованого та плаваючого, не має такого сильного впливу на досягнення макроекономічної рівноваги. Щоправда, не слід забувати про те, що ці два полярні режими є ідеальними спрощеннями, теоретичними моделями і в природі практично не існують.

Хоча в попередні роки згідно емпіричних досліджень інфляція була набагато нижчою та інфляційні очікування нівелювалися за умов фіксованого режиму валютного курсу, останнім часом це вже не є переконливим доведенням на користь запровадження такого валютного режиму. Те ж саме і стосується того факту, що середнє економічне зростання в країнах з гнучкішим валютним режимом виявилося вищим, аніж у країнах з фіксованим валютним режимом. Це ще нічого не означає. Наприклад, країни Азії не відносяться до країн з гнучкими режимами валютних курсів, але там економічне зростання було відносно високим. Емпіричні дані також свідчать, що як і за фіксованого так і за плаваючого режиму валютного курсу ймовірність настання валютних криз практично одинакова. Справді, із 116 випадків зафіксованихх валютних криз з часу запровадження сучасної валютної системи по 1996 рік - коли курс національної валюти обесцінювався більше ніж на 25% по відношенню до іноземної валюти, приблизний роподіл валютних криз за режимами валютних курсів був однаковий.[84,5] Тобто, ймовірність настання валютної кризи за умов фіксованого валютного режиму дорівнює ймовірності настання валютної кризи за умов плаваючого режиму валютного курсу. Це ще раз підкреслює значущість припущення, що в довгостроковому періоді не режим валютного курсу визначає основні економічні показники, а швидше - навпаки. Такі дані можна вважати дуже спрощеними, оскільки небагато країн запровадили справжній плаваючий режим валютного курсу, це є ідеальний режим, який існує лише в теорії, а ті країни, які задекларували політику плаваючого режиму валютного курсу, на практиці дотримуються неофіційного цільового курсу (час від часу проводять масштабні інтервенції).

В економічній літературі щодо вибору режиму валютного курсу переважає точка зору, що в малих відкритих економіках найкраще запроваджувати фіксований валютний курс. Такий підхід до вибору режиму валютного курсу продиктований численними раптовими порушеннями внутрішньої економічної рівноваги, яку найкраще за все усувати за допомогою фіксованого курсу. Однак, доцільно вважати найкращим той режим, за умов якого в найкоротші терміни можна досягти макроекономічної стабілізації або усунути коливання виробництва, зайнятості, інфляції, споживання та інших макроекономічних змінних. Вибір режиму валютного курсу залежить від структурних та інституційних характеристик економіки, а також причин внутрішніх та зовнішніх шоків.

Так, до фіксованого режиму валютного курсу часто звертаються, коли в економіці виникає порушення рівноваги, що має монетарне походження. В той же час, режим плаваючого валютного курсу використовують при порушенні рівноваги у реальному секторі економіки.

Тривалий час вважалося, що набагато більша довіра існує до фіксованого режиму валютного курсу, оскільки запровадження фіксованого (прив'язаного) валютного курсу служитиме добрим "якорем" у подоланні інфляції. При цьому за фіксованих режимів валютних курсів грошово-кредитна політика має виключно підпорядковуватися вимогам для підтримання фіксованого валютного курсу. Це також означає й те, що інші інструменти економічної політики, включаючи і бюджетно-податкову політику мають підпорядковуватися і повинні проводитися в руслі фіксованого курсу, що частково "зв'язує" руки уряду. Наприклад, країна, що намагається підтримувати фіксований валютний курс, може бути не в змозі збільшувати запозичення на ринку облігацій для фінансування реформ, оскільки це може мати негативний вплив на відсоткові ставки, і, відповідно здійснювати тиск на валютний курс.

З іншої сторони, позитивним є те, що якщо до фіксованого курсу існує довіра в учасників ринку, то це може суттєво зменшити інфляційні очікування - головне джерело інфляції в перехідних економіках. Щоправда, існує значний ризик, який полягає в тому, що якщо втрачається довіра до політики уряду, фіксований валютний курс перестає бути надійним інструментом.

Плаваючий ж валютний курс надає більше можливості для маневрування макроекономічною політикою. Проблема полягає лише в тому, що може зростати інфляція, хоча при цьому можуть також і збільшитися податкові надходження. При плаваючому валютному курсі набагато важче відновити довіру до урядової політики щодо утриманні інфляції під контролем. Таким чином, інфляційні очікування призводять до постійної інфляції.

Однак, фінансова дисципліна за умов фіксованого курсу не здається вже й таким великим досягненням. Можливість уряду переносити інфляційні витрати в майбутнє за рахунок постійного бюджетного дефіциту не можна вважати альтернативою плаваючому валютному курсу. Шлях перенесення інфляційних витрат у майбутнє за умов фіксованого валютного курсу включає в себе зменшення золотовалютних резервів країни та акумулювання зовнішнього боргу. За умов плаваючого валютного курсу, фінансові збитки від такої економічної політики уряду можна значно швидше виявити, спостерігаючи за змінами валютного курсу та цін. Це і є якраз той випадок, коли плаваючий режим валютного курсу матиме значний вплив і запровадить жорстку дисципліну на державну економічну політику. В будь-якому випадку, фіксованому режиму валютного курсу не будуть довіряти, якщо економіка тривалий час