В умовах використання системи гнучкого (плаваючого) обмінного курсу, необхідність у жорстких валютних обмеженнях не така нагальна. З переходом до режиму плаваючого обмінного курсу в Україні, діючий режим валютного регулювання можна визначити як надмірно жорсткий.

Не дивлячись на такий режим, відтік або "неповернення" валютної виручки від експорту товарів та послуг українськими підприємствами, що спостерігається останніми роками, призводить до значних збитків в економіці держави, яка знаходить вияв не лише в розкраданні природних ресурсів, вивозі переважно сировинних товарів, але і в тому, що "осідання" валютної виручки в іншій країні сприяє створенню в ній нових робочих місць, розвиткові економіки в цілому.

Перевищення вивезення капіталу над його ввезенням у вигляді кредитів, прямих та портфельних інвестицій, яке може трактуватися як втеча капіталу у зв'язку з обмеженими можливостями інвестування цих коштів у внутрішній економіці, за оцінками експертів Національного банку України, складало у 1999 році - 1 млрд. дол. США, у 2000 році -близько 0,5 млрд. дол. США, у 2001 р. - близько 100 млн. дол. США.

Перспективу розвитку валютного контролю справедливо пов'язують з ідеєю лібералізації механізму валютного контролю. Саме лібералізація валютного законодавства здатна зупинити відтік капіталу за кордон, як це не здається парадоксальним на перший погляд (Barry Eichengreen, Michael Mussa, Giovanni Dell'Ariccia, Enrica Detragiache, Gian Maria Milesi-Ferretti, Andrew Tweedie,1999).

Чи можна говорити, що недостатньо стабільні країни лише після досягнення стабілізації можуть лібералізувати режим руху капіталу. Скоріше навпаки, для досягнення стабілізації спочатку необхідно його лібералізувати.

В сучасному світі не панують цілковито принципи вільної міжнародної торгівлі та плаваючі (гнучкі) обмінні курси. Країни беруть участь у торгівлі, встановлюючи різні обсяги обмежень. Але міжнародна торгівля та грошовий ринок є відносно вільними. Україна намагається інтегруватися у Європейські та світові економічні процеси, тому вона повинна бути готовою "грати" за загальноприйнятими у світі правилами.

Недоцільно цілковито відмовлятися від валютних обмежень. Необхідне їх раціональне сполучення з регулюванням співвідношення политу та пропозиції валюти непрямими методами:*

маніпулювання рівнем процентної ставки;*

визначення рівня обов'язкових резервів;*

здійснення операцій з цінними паперами на відкритому ринку;*

встановлення межі кредитів комерційних банків.

В Українсько-Європейському консультативному центрі з питань законодавства був проведений порівняльний аналіз проекту Закону "Про валютне регулювання", поданий Кабінетом Міністрів України, та проекту Закону "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (проект народного депутата С.Терьохіна). Урядовий законопроект значною мірою базується на чинному Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 р., тому наслідує його недоліки, встановлюючи досить жорсткий та ускладнений режим валютного регулювання. Законопроект С.Терьохіна передбачає більш ліберальний та прозорий режим валютного регулювання та контролю, який більше відповідає сучасним світовим тенденціям у цій сфері, тому він видається більш придатним як основа майбутнього закону про валютне регулювання. Але в деяких моментах автори цього законопроекту надмірно орієнтуються на практику розвинутих країн, не враховуючи реалій перехідного періоду в Україні. Тому до нього доцільно було б внести доповнення, які при в цілому ліберальному режимі валютного регулювання надавали б можливість органам валютного регулювання у разі необхідності, у виключних випадках, застосовувати певні обмежувальні заходи.

Скажімо, ст. 5 проекту Закону "Про валютне регулювання" передбачена можливість встановлення НБУ обов'язкового продажу надходжень на користь резидентів у іноземній валюті, а у проекті С. Терьохіна примусовий продаж валюти заборонено. В умовах обов'язкового продажу валюти та відсутності гарантії зворотної конвертації навіть з метою забезпечення власного виробництва підприємства втрачають зацікавленість у надходженні валютної виручки до держави, знижується зацікавленість у експорті в цілому. Продаж валютної виручки суттєво обмежує можливості для здійснення імпортних операцій, оскільки вони обмежуються обсягами виручки від експорту, яку держава перерозподіляє на свій розсуд, що може призвести до несправедливості та фаворитизму. Тому в законі доцільно було б зазначити, що обов'язковий продаж валюти може бути встановлений лише як виключний захід (скажімо, в умовах фінансової кризи), та чітко визначити, за яких умов можливе його запровадження.

Слід зазначити, що проблему втечі українських капіталів за кордон слід розглядати комплексно, одним законодавчим актом про валютне регулювання її не вирішити, шляхи для втечі все одно будуть знайдені. Одночасно необхідне проведення всього комплексу структурних та інституційних реформ, про які згадувалося вище на прикладі Мексики.

Як можна побачити з досвіду економічно розвинутих країн, в даний час, поряд із здійсненням валютного та експортного контролю серед основних завдань в цих країнах є виявлення, розслідування та припинення незаконних фінансових операцій, пов'язаних з легалізацією злочинних доходів. Значно просунулися в цьому напрямку країни Центральної та Східної Європи та Росія, у яких до кримінальних кодексів внесено відповідні статті та прийняті спеціальні закони про запобігання відмиванню доходів, набутих злочинним шляхом. В Україні на даний час майже відсутнє правове регулювання цієї сфери, а обсяги цього явища зростають і можна прогнозувати їх подальше зростання при лібералізації валютного законодавства. Тому це питання теж необхідно враховувати при роботі над законодавством у сфері валютного регулювання.

Висновки та пропозиції

(не готово)

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Основою валютної політики країни є вибір режиму валют-них курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, який виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через