Проте система золотого (золотомонетного) стандарту мала й недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку золота, а також умови функціонування золотого стандарту обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Таким чином, були підготовлені об'єктивні умови до заміни системи золотого стандарту на більш ефективну систему золотовалютного стандарту. Принципи створення нової світової валютної системи були закладені на конференції 44 держав у 1944 р. в Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшір, США). Рішення Бреттон-Вудської конференції були такі:

Були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Золото відновилось у ролі вимірника міжнародної вартості грошових одиниць. Була встановлена офіційна ціна золота - 35 дол. за трійську унцію (31,1 г золота). Кожна країна - член системи повинна була встановити золотий або доларовий вміст своєї грошової одиниці.

Всі країни взяли зобов'язання підтримувати твердий курс своєї валюти до долара.

Бреттон-Вудська валютна система поставила долар США у привілейоване становище на основі його переважного використання в міжнародних розрахунках. Проте припинення обміну долара на золото, відміна офіційної ціни золота в доларах і введення плаваючих валютних курсів у 1971-1973 рр. означали формальний і практичний відхід від принципів Бреттон-Вудської валютної системи.

Контури третьої світової валютної системи, що функціонує і розвивається і в даний період у світовій економіці, були визначені на конференції представників країн - членів МВФ, що відбулася в м.Кінгстоні на Ямайці в 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи. В її основу покладено здійснення за допомогою МВФ нових принципів у взаємних відносинах: по-перше, регулювання валютних курсів і підтримки сталості валютних паритетів; по-друге, усунення валютних обмежень, тобто системи економічних і організаційних заходів, які регламентували операції з національною й іноземною валютою; по-третє, надання кредитів країнам - членам МВФ; по-четверте, надання права вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу і визнання системи плаваючих валютних курсів замість їх жорсткої фіксації.

В Ямайській валютній системі була відмінена офіційна ціна на золото, було вирішено виключити його з розрахунків між МВФ і його членами і повернути їм частину золотого запасу фонду. Нова система заснована не на одній, а на декількох провідних валютах, її можна назвати багатовалютним стандартом.

У березні 1979 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС), щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі. У ній беруть участь країни - члени ЄС. Механізм ЄВС включає три основні елементи: європейська валютна одиниця; режим сумісного коливання валютних курсів; Європейський фонд валютного співробітництва. Метою ЄВС є досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б в ЄС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, стабілізація економічного становища країн - членів ЄВС. Такою валютою у безготівкових розрахунках у рамках ЄС певний час було ЕКЮ (колективна міжнародна розрахункова одиниця).

Проте з 1 січня 1999 року для 11 країн - членів ЄВС - Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції введена в обіг нова спільна грошова одиниця ЄВРО. На перехідний період з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2001 року дана валюта використовувалась тільки для безготівкових взаємних розрахунків нарівні з національними валютами країн Європи, тобто зони функціонування нової валюти. У готівковий обіг нова валюта ЄВРО введена з 1 січня 2002 року. Нарівні з готівкою ЄВРО також передбачений обіг готівкових національних валют країн єврозони з подальшим їх обміном на ЄВРО і поступовим вилученням з обігу.

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти, як девальвація і ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція дисконтних ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертування валют.

Девальвація валюти передбачає цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, з іншого боку - для підвищення конкурентоспроможності і поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі ставиться мета утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Поряд із девальвацією і ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, "хірургічними" засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших є валютна інтервенція.

Механізм валютної інтервенції, санкціонованої МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу. Валютна інтервенція може здійснюватися:

за рахунок використання власних резервів валюти;

за допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;

за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

Статутом МВФ передбачається можливість продажу з цією метою кредитних позицій у СДР.

Про масштабність таких операцій може свідчити приклад із практики валютної політики США. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980-1985 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використовували на підтримку власної грошової одиниці