Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні зв'язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

1.2 Основні теорії регулювання валютного курсу

Одною із ознак сучасності є відокремлення фінансової сфери із обслуговуючої рух товарів і послуг в самостійну сферу міжнародних відносин, формування світової валютної системи як цілісності. Вона стала результатом дедалі тісніших зв'язків національних фінансових систем, усунення всіляких обмежень для руху капіталів у межах світової економіки, розгортання інформаційної революції з її Інтернетом, факс-машинами, супутниковим телебаченням [69].

Розвиток міжнародних валютно-кредитних відносин відбувається на засадах відносно незалежної, автономної підсистеми світогосподарських зв'язків. Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини представляють собою сукупність відносин у сфері грошей і кредиту, які опосередковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами, регіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами. Основні категорії міжнародних валютно-кредитних відносин:

валютні курси та режими валютних курсів;

платіжний та розрахунковий баланси;

платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями;

кредитні операції;

валютні ризики.

Особливості міжнародних валютно-кредитних відносин:

Ефективність, гнучкість і мобільність системи валютно-кредитних відносин визначають стабільність розвитку всього світового господарства, досягнення глобальної рівноваги.

Система валютно-кредитних відносин є однією з найскладніших
за будовою та найвпливовішою за функціональним призначенням
складовою світогосподарських звлязків.

Система характерізується відносною самостійністю і має
суттєвий вплив на систему міжнародних економічних і політичних відносин.

Регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин реалізується нормами національного та міжнародного права, інструментами і положеннями, що випливають із спільно розроблених і прийнятих країнами документів і угод.

Конкретний механізм регулювання визначається згідно з рівнем, на якому він встановлюється:

Національний - регулювання на рівні країни;

Міжнародний (регіональний) - регулювання між державами;

Наднаціональний - на рівні міжнародних організацій.

Існує 2 механізма регулювання:

Перший - ендогенний механізм (ринковий або механізм саморегулювання). Ринкове регулювання, засноване на конкуренції, а також попиту і пропозиції, відбувається стихійно. Наприклад, 60-70% операций евробанков відбувається в долларах США і це визначає маштаби попиту та пропозиції цієї валюти та обсяг використання її в міжнародних розрахунках. Всі ці фактори впливають на курс валюти.

Другий механізм - екзогенний (зовнішнє регулювання). Механізм зовнішнього регулювання валютно-кредитних відносин реалізується державою, міжнародними валютно-кредитними та фінансовими інститутами. Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міждержавні угоди, численні міжнародні та наднаціональні організації, їх можна розподілити умовно на три групи. Одні з них, які мають в розпорядженні більші повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Другі представляють собою форум для міжурядового обговорення, досягнення консенсусу і рекомендацій по валютній і кредитно-фінансовій політиці. Треті забезпечують збір інформації, статистичні та науково-дослідницькі видання по актуальним валютно-кредитним і фінансовим проблемам та економіки вцілому. Деякі виконують всі перелічені функції. До найбільш впливових міжнародних інституцій відносяться: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародне агенство по інвестиційним гарантіям та інші, а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні та фінансові організації ЄС. Головна мета міжнародних інституцій - розвиток співпраці та забезпечення цілісності, стабілізації складного, повного протирічь, світового господарства, регулювання МЕВ, в тому числі валютно-кредитних і фінансових. Так, з метою підвищення ефективності міжнародної торгівлі та інвестицій між країнами, впорядкування розрахунків та уніфікації правил по їх проведенню, було прийнято ряд міждержавних домовленостей, яких дотримується подавляюча більшість держав світу. До них відносяться:

«Уніфіковані правила по документарному акредитиву»;

«Уніфіковані правила по документарному інкасо»;

«Єдинообразний вексельний закон»;

«Єдинообразний закон про чеки»;

«Про банківські гарантії»;

Устав СВІФТ та інші документи.

На практиці відбувається сімбіоз, єдність ендогенного (ринкового) та екзогенного механізму регулювання.

З точки зору створення механізму регулювання валютно-кредитних відносин роль держави або регіональних чи наднаціональних органів в регулюванні розглядають через призму вироблення та реалізації певної політики. Можна зазначити наступні види політики, на яких базуються валютно-фінансові відносини:

валютна політика;

грошово-кредитна політика;

фіскальна політика.

"На сучасному етапі міжнародна валютна система розвивається двома взаємоповлязаними суперечливими шляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальних валютно-фінансових структур (МВФ, Група Світового