На даний момент не викликає сумніву той факт, що саме інноваційна діяльність являється головним джерелом суспільного прогресу. У розвинутих країнах більше половини підприємств займаються інноваційною діяльністю (Рис.1).

Рис. 1. Частка інноваційних підприємств в деяких розвинутих країнах (у відсотках до загальної кількості підприємств)Побудовано за даними: Half of UE manufacturing enterprisee are innovative. Community Innovation Survey. – luxemburg: Eurostat Press office. – 1999.

Такий активний розвиток інноваційної діяльності можливий лише за активної державної підтримки.

Державна політика розвинутих країн світу в інноваційно-інвестиційній сфері включає методи прямого і непрямого стимулювання .

До прямих методів належать Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 25.:

надання кредитів на пільгових умовах підприємствам і організаціям, що ведуть наукові розробки;

безоплатна передача або надання на пільгових умовах державного майна те земельних ділянок для організації інноваційних підприємств;

створення наукової інфраструктури в регіонах;

у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу;

державні замовлення, переважно у формі контрактів, на проведення НДР забезпечують початковий попит на багато нововведень, що потім знаходять широке застосування в економіці країни;

створення науково-технічних зон зі спеціальним режимом інноваційно-інвестиційної діяльності.

До непрямих відносяться:

податкові пільги на інвестиції, що здійснюються в інноваційну сферу;

розвиток науки та системи вищої освіти;

законодавчі норми, які стимулюють науково-дослідну активність.

Розглядаючи державну політику розвинутих країн в сфері підтримки інновацій можна виділити два полюси. На одному виступають США та Великобританія, де держава найменше втручається в економіку, в тому числі й в інноваційну діяльність. Американська модель інвестиційно-інноваційної політики відрізняється найбільш повною автономією підприємництва. Єдиною особливою областю є військова технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Так, у 1981-85 р. у США бюджетні витрати на розвиток військово-промислового комплексу становили 1500 млрд. дол. Сучасні Сполучені Штати Америки. - М.: Политиздат. - 1988. Результати і побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій цивільних. Схожу модель використовує й Англія. За останні 5-7 років частка витрат на військові дослідження в загальних витратах на НДДКР зросла тут з 20-25 до 50%.

Однак це не означає відсутності активної підтримки інноваційної діяльності з боку уряду. Але в США акцент робиться на створення сприятливих умов для ведення бізнесу взагалі, що зумовлює рівні умови для впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства, в той час як в Японії та Франції уряд визначає пріоритетні напрямки інноваційно-технологічного розвитку, яким надається суттєва урядова підтримка Тацуно Ш. Стратегия – технополисы. – М.: Прогресс. – 1989. –344 с.. Японська модель припускає створення технологічного пріоритету, і при цьому акцент робиться на конкретні технології. Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і надалі стимулюється їхній розвиток для того, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство.

Проміжне положення між цими полюсами інноваційної політики займають решта розвинутих європейських країн та Канада.

Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій.

Адміністративно-відомча форма виявляється у виді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими з метою безпосереднього сприяння інноваціям. У розвинутих країнах світу лімітується мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на інноваційну діяльність. Наприклад, конституцією Японії встановлено, що бюджетні кошти, які виділяються на розвиток фундаментальних досліджень не можуть становити менше 3% валового національного доходу Управление организацией: Учебник. Под. ред. А.Г. Поршнева, З.Г. Румянцевой, Н.А. Саломатина. – М.: ИНФРА-М.- 1998. – 669 с.. Помітну частку національного доходу становить дотаційне фінансування інноваційної діяльності і в деяких західноєвропейських країнах (Таблиця 1).

Таблиця 1

Структура джерел фінансування інноваційної діяльності в деяких країнах Європи (у відсотках до валового національного доходу) Stephen Roper. Benchmarking Regional Innovation: A Comparasion of Baden-Wurkttenberg, Bavariya, Northen Ireland and the Republic of Ireland // NIERC Worgking Paper Series. – No 56.

Регіон | Приватний капітал | Уряд | Система вищої освіти | Всього

Баварія (Німеччина) | 1,04 | 0,22 | 0,34 | 0,60

Північна Ірландія | 0,48 | 0,14 | 0,34 | 0,96

Республіка Ірландія | 0,64 | 0,1 | 0,56 | 1,30

Уряди держав приймають активну участь у фінансуванні інноваційної діяльності в своїх країнах (Табл. 2).

Таблиця 2

Джерела фінансування інноваційних проектів у країн “великої сімки” в 1997 р., % Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 26.

Джерела фінансування | США | Японія | Німеччина | Франція | Великобританія | Італія | Канада

Компанії | 74,5 | 98,6 | 90,1 | 75,5 | 68,8 | 78,2 | 72,6

Уряд | 15,5 | 1,3 | 7,8 | 13,1 | 9,6 | 13,2 | 7,1

Іноземні джерела | 10,5 | 0,1 | 2,1 | 11,4 | 21,6 | 8,6 | 20,3

Всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

У США в 1980 р. був прийнятий закон Стівенсона-Вайдлера "Про технологічні нововведення", що передбачає ряд заходів стимулювання промислових інновацій, зокрема:

створення для їхнього вивчення і стимулювання спеціальних організацій у рамках апарата виконавчої влади;

надання сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями;

заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок у розвиток науки і техніки.

Яскравим прикладом