Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й малих наукомістких фірмах. Для цього створюється система державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. Контрактне фінансування являє собою один з елементів розповсюдженої в даний час системи відносин – договорів між замовниками і підрядчиками (у даному випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НДДКР, наприклад, в аерокосмічній області, а фірма-виконавець НДДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний поділ праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обумовлюються взаємні зобов'язання й економічні санкції. У США в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат на НДДКР.

В усіх без винятку розвинутих країнах великі корпорації організують і розвивають свої власні наукові підрозділи головним чином для виконання урядових замовлень. Економічні результати корпорацій, орієнтованих на виробництво наукоємної продукції багато в чому залежать від рівня політичної взаємодії з урядом, доступу до урядових контрактів на науково-дослідні розробки. Останній період показав, що ті компанії, які мають урядові замовлення, вирізняються і підвищеними темпами свого розвитку та фінансовою стійкістю Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 26..

Особливе місце в системі "прямих" заходів впливу держави на інноваційний бізнес займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в області НДДКР і кооперацію університетів із промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, з іншого, - створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень. У цьому напрямку державної інноваційної політики чітко виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість у науковій новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів промислових компаній, які вирішують у першу чергу виробничі і комерційні задачі. Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків і інших перспективних формувань, які успішно реалізують складні інноваційні ідеї, - наочний приклад ефективності державної підтримки, завдяки якій різні організації не тільки усвідомлюють необхідність спільної реалізації інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної роботи.

Світова історія технопарків налічує уже більше ніж півстоліття. Перший технопарк з’явився на території Стенфордського університету (США) ще в 1951 році. До 70-х років минулого століття географія технопарків обмежувалася США, проте згодом вони перекочували через океан до Європи і відтоді почався їх бурхливий розвиток по всьому світу. На кінець тисячоліття технопарки мали всі розвинуті країни і чимало країн з тих, що розвиваються. Зараз загальне число технопарків у світі становить кілька тисяч. В США зараз діє 140 технопарків, в Європі 260.

Технопарк – це територіальний міжгалузевий науково– технічний комплекс, юридично і економічно самостійних, функціонально об’єднаних навколо великого центру наукових, проектно-конструкторських, технологічних, освітніх, фінансових, інформаційних та інших закладів і промислових підприємств (переважно малих і середніх) зі спільним використанням земельної ділянки та інфраструктури, діяльність яких скоординована єдиним інноваційним процесом (включає інноваційні інкубатори, консалтингові, інформаційні, інжинірингові, маркетингові, лізингові та інші фірми, науково-дослідні центри, освітні установи тощо) Дідківської Л.І. , Л. С. Головко Державне регулювання економіки: Навч. Посібник – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання- Прес, 2002. – С.-149..

Основне завдання технопарків - перетворення наукових розробок в корисну продукцію та виведення її на ринок. Щоб реалізувати це завдання, технопарк забезпечує безперебійний зв’язок в ланцюжку відкриття (винаходи) – технології – масове виробництво, виконуючи ряд при цьому ряд функцій Морозов Т. Наукоемкие технологии и технопарки – высший этап реформирования экономики государства и регионов // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- №11 -С.105-106.

:

перетворення відкриттів та винаходів в технології;

перетворення технології в комерційний продукт;

передача в масове виробництво технології виготовлення продукту; формування та ринкове становлення наукоємних фірм;

підтримка підприємств в сфері наукоємного бізнесу.

Головне призначення всіх бізнес-інкубаторів полягає в розвиткові незалежних суб’єктів господарської діяльності. Як правило фірма являється клієнтом бізнес-інкубатора на етапі становлення перші 2-3 роки, поки не окріпне і не зможе продовжувати розвиватися самостійно. Так як інкубатор співпрацює одночасно з багатьма фірмами, то від їхньої діяльності очікується синергетичний ефект.

У різних зарубіжних джерелах інкубатори іменують по-різному, наприклад, "інноваційний центр", "підприємницький центр", "технологічний бізнес-центр" та ін. Однак відмітною особливістю цієї форми організації є те, що, в першу чергу, така структура займається розвитком не конкретного товару, а незалежного господарчого суб'єкта.

Перші інкубатори з'явились у кінці 70-х на початку 80-х років і дотримувались двох стратегічних ліній. Перша полягала в перебудові старих, порожніх або незадіяних будівель, таких, як школи, фабрики, складські приміщення, і здачі їх в оренду. Ця стратегія базувалась передусім на наданні